Механізм глобальних самітів з фізичної ядерної безпеки: Здобутки, проблеми, перспективи

Необхідність реагування на сучасні виклики спонукає міжнародне співтовариство до розвитку чинних та пошуку нових інструментів співробітництва, спрямованого на підвищення рівня міжнародної безпеки. До нових інструментів у цій сфері слід, очевидно, віднести глобальні саміти з фізичної ядерної безпеки, проведення яких розпочалося у 2010 році за ініціативи США. Можна сказати, що перші два саміти — у Вашингтоні (2010р.) та Сеулі (2012р.) вже відійшли в історію. 24-25 березня поточного року, відбувся саміт в Гаазі (Нідерланди), під час якого національні лідери, керівники урядів та міжнародних організацій обговорили проблеми протидії ядерному тероризму.

Вашингтонський саміт (12-13 квітня 2010 року)

Механізм самітів на найвищому політичному рівні дозволив досягти значного прогресу на окремих напрямах забезпечення ядерної захищеності, але, разом з тим, він виявив і серйозні недоліки, притаманні такого роду інструментам міжнародної політики. Недостатня ефективність функціонування цього механізму стала однією з причин того, що значна кількість експертів схилялася до думки, що намічений на 2016 рік саміт стане останнім заходом у такому форматі.

Вашингтонський саміт (12-13 квітня 2010 року)

Вашингтонський саміт став найбільшим зібранням глав держав та урядів, а також керівників міжнародних організацій з часу проведення у 1945 році у Сан-Франциско міжнародної конференції, в результаті якої була створена ООН. Білий дім запросив для участі у саміті представників 47 країн та 3 міжнародних організацій (ООН, ЄС та МАГАТЕ). Лора Холгейт (Laura Holgate), старший директор Адміністрації президента США з питань тероризму з використанням зброї масового знищення так пояснював підхід до формування списку учасників саміту:

При визначенні складу запрошених на саміт ми намагалися досягти репрезентативного представництва від різних країн. Ми не мали можливості запросити кожну країну, яка має якесь відношення до ядерної сфери. Таким чином ми прагнули забезпечити таку присутність країн, яка відображала б різноманітність регіонів, де розташовані держави, які володіють ядерною зброєю; держави, які не мають такої зброї; держави з великими і з малими ядерними програмами[1].

За підрахунками делегата ООН, експерта Центру міжнародного управління інноваційною діяльністю Тревора Фіндлея (Trevor Findlay), 38 з 47 держав (81%), до яких були надіслані запрошення, були представлені або главами держав, або главами урядів [2].

Відкриваючи саміт, президент США Барак Обама підкреслив нову природу ядерної загрози [3]:

Через два десятиліття з дати закінчення Холодної війни ми зіткнулися з жорстокою іронією історії – ризик ядерного протистояння між державами зменшився, натомість зріс ризик ядерного нападу… Якщо висловитися коротко, стає все ясніше, що небезпека ядерного тероризму є найбільшою загрозою глобальній безпеці – нашій колективній безпеці.

Основною ціллю Вашингтонського саміту було забезпечити підтримку світовими лідерами курсу на убезпечення упродовж наступних чотирьох років усіх вразливих ядерних матеріалів у світі з тим, щоб суттєво знизити загрозу ядерного тероризму.

З цією метою учасники саміту визначили систему принципів і пріоритетів, сформульованих у заключному документі саміту – Вашингтонському комюніке [4] у вигляді політичних зобов’язань, прийнятих на найвищому рівні.

Учасники ухвалили також Робочий план Вашингтонського саміту з фізичної ядерної безпеки [5], який включив перелік конкретних технічних заходів в окреслених Комюніке напрямах.

Участь у саміті стимулювала процес прийняття на добровільній основі значною частиною лідерів країн-учасниць національних зобов’язань на підтримку цілей заходу. 29 країн-учасниць, включаючи Україну, а також МАГАТЕ заявили про те, що вони взяли на себе конкретні зобов’язання, спрямовані на протидію ядерному тероризму.

Рішення України до наступного саміту позбавитися від усього високозбагаченого урану (ВЗУ) на своїй території стало видатною подією, що значною мірою обумовила загальну позитивну оцінку запровадження механізму самітів з фізичної ядерної безпеки.

Крім того, у Вашингтоні було вирішено, що наступний саміт відбудеться у 2012 році у Сеулі (Республіка Корея).

Сеульський саміт (26-27 березня 2012 року)

Друге зібрання світових лідерів у форматі саміту, присвячене протидії ядерному тероризму також стало непересічною подією у сфері глобальної безпеки. Уряд Республіки Корея прийняв лідерів 53 держав і керівників 4 міжнародних організацій. У порівнянні з першим самітом, до участі у Сеульському саміті були додатково запрошені глави держав і урядів Азербайджану, Габону, Данії, Литви, Румунії та Угорщини, а також Генеральний секретар Інтерполу.

Сеульський саміт попри більш широке представництво можна вважати проміжним, оскільки одним із головних завдань цього зібрання світових лідерів було розглянути прогрес, досягнутий у виконанні Комюніке і Робочого плану Вашингтонського саміту, а також відповідних національних зобов’язань.

На формування порядку денного Сеульського саміту не могли не вплинути драматичні події 2011 року на японській АЕС «Фукусіма Дайічі», тим більше, що дата його проведення майже співпадала з річницею трагедії. І хоча катастрофічні природні явища виявили серйозні недоліки у забезпеченні ядерної безпеки АЕС в умовах надзвичайних ситуацій природного походження, масштаб і комплексний характер руйнувань, а також вихід з ладу практично усіх систем безпеки АЕС «Фукусіма Дайічі» неминуче гостро поставили й питання фізичної безпеки станції. Таким чином, проблема тісного взаємозв’язку між ядерною безпекою і ядерною захищеністю знайшла своє відображення у програмі та документах саміту.

Що стосується досягнутого прогресу, то, за оцінками експертів, які проаналізували стан виконання державами і міжнародними організаціями своїх зобов’язань, до березня 2012 року було завершено, приблизно, 80% запланованих заходів [6].

Найважливішим серед цього слід, очевидно, вважати внесок, зроблений такими країнами, як В’єтнам, Казахстан, Мексика, Україна та Чилі, які забезпечили виконання заходів з мінімізації кількості високозбагаченого урану (ВЗУ) в цивільному секторі.

Серед інших здобутків, зафіксованих на дату проведення саміту, можна також відзначити таке:

• ратифікацію Поправки 2005 року до Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу (19 країн) та ратифікацію Міжнародної конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму (12 країн);
• приєднання до Глобальної ініціативи щодо боротьби з ядерним тероризмом (6 країн);
• внески до Фонду фізичної ядерної безпеки МАГАТЕ (18 країн та ЄС);
• створення 12 національних і регіональних центрів передового досвіду і підтримки фізичної ядерної безпеки.

На саміті було прийнято Сеульське комюніке [7], сформульоване на основі встановленої Вашингтонським самітом 2010 року системи пріоритетів. Документ визначив 11 пріоритетних напрямів діяльності і принципів для протидії загрозам ядерного і радіаційного тероризму, а саме:

• створення глобальної архітектури ядерної захищеності;
• підсилення ролі МАГАТЕ;
• фізична безпека ядерних матеріалів;
• фізична безпека радіоактивних джерел;
• ядерна захищеність і ядерна безпека;
• забезпечення фізичної безпеки при транспортуванні;
• протидія незаконному обігу ядерних та інших радіоактивних матеріалів;
• ядерна криміналістична експертиза;
• культура захищеності;
• інформаційна безпека;
• міжнародне співробітництво у сфері захищеності.

Характерним для Сеульського саміту є те, що повним складом учасників було прийнято лише Сеульське комюніке. Натомість, під час саміту були оприлюднені ще 12 багатосторонніх заяв щодо різних аспектів ядерної захищеності, серед яких найбільшу кількість підписів зібрали заяви про: фізичну безпеку інформації з ядерних питань (підписала 31 держава); комплект національних законів з ядерної захищеності (25 держав); центри навчання та підтримки у сфері ядерної захищеності (24 держави, включаючи Україну).

Лідери країн, керівники урядів та міжнародних організацій також ухвалили рішення про проведення наступного саміту 2014 року в Нідерландах.

Гаазький саміт (24-25 березня 2014 року)

Під час саміту з ядерної захищеності у Гаазі (Нідерланди) 58 світових лідери, які представляли 53 країни-учасниці та 4 міжнародні організації (ЄС був представлений главами Єврокомісії та Ради ЄС) [8] ухвалили конкретні угоди, спрямовані на запобігання потраплянню до рук терористів ядерних матеріалів, які можуть бути використані для виготовлення ядерної зброї.

При цьому слід відзначити, що захід відбувався у розпал гострої військово-політичної кризи у російсько-українських відносинах, викликаної окупацією Криму РФ, яка була засуджена більшістю членів світової спільноти. Ці події певним чином вплинули і на проведення саміту, в рамках якого відбувся ряд заходів, присвячених цій кризі. У Гаазі в заявах багатьох лідерів підкреслювалося, що внаслідок подій навколо Криму міжнародний мир та безпека піддаються серйозним ризикам. Крім того, Україна і Росія, на відміну від попередніх самітів, були представлені в Гаазі лише на рівні міністрів закордонних справ.

Що стосується прогресу у забезпеченні ядерної захищеності, то президент США Барак Обама, звертаючись до господаря саміту, прем’єр-міністра Нідерландів Марка Рютте (Mark Rutte), заявив:

Я скликав перший саміт з фізичної ядерної безпеки у Вашингтоні чотири роки тому, бо вірив, що нам необхідні постійні глобальні зусилля для того, щоб впоратися з однією з найбільших загроз міжнародній безпеці – і цією загрозою є примара ядерного тероризму. Ми досягли подальшого прогресу під час нашого другого саміту в Сеулі. І під Вашим, пане прем’єр-міністре, керівництвом ми розвинули цей прогрес тут. Відповідно до духу цих самітів йдеться не про якісь розпливчасті зобов’язання, а навпаки, можна говорити про реальні та конкретні кроки з метою убезпечити ще більшу кількість ядерного матеріалу з тим, щоб він ніколи не потрапив до рук терористів.

Говорячи про результати саміту, прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте із задоволенням відзначив, серед іншого, розширення рамок процесу шляхом надання більшої уваги загрозам, пов’язаним із радіоактивними матеріалами:

Про масштаби паніки та страху, які може спричинити «брудна бомба» важко навіть думати, не кажучи вже про руйнівні наслідки її застосування для суспільства. Тому я з особливим задоволенням відзначаю, що ми розширили рамки процесу самітів з фізичної ядерної безпеки, включивши цей напрям.

Прийняте на завершення саміту комюніке [9] стало його головним результатом. Положення документу розвивають прийняті на попередніх зібраннях у Вашингтоні (2010р.) та Сеулі (2012р.) рішення, які виконувалися у рамках Вашингтонського робочого плану.

Загалом учасники саміту знову підтвердили свою прихильність спільним цілям ядерного роззброєння, ядерного нерозповсюдження та мирного використання ядерної енергії.

У комюніке підкреслено, що саміт було сфокусовано на посиленні ядерної захищеності та на запобіганні потраплянню до рук терористів та інших злочинців ядерного матеріалу, який може бути використаний для виготовлення ядерної зброї, а також інших радіоактивних матеріалів, які можуть бути використані для виготовлення пристроїв для розпорошення радіоактивності (radiological dispersal devices), найбільш відомим серед яких є так звана «брудна бомба».

Підкреслюючи в комюніке зв’язок Гаазького саміту з попередніми заходами, лідери країн-учасниць висловили задоволення тим, що більшість зобов’язань, анонсованих у Вашингтоні та Сеулі, були виконані, і зазначили необхідність продовження зусиль для досягнення поставлених на початку процесу цілей:

• скорочення кількості небезпечних ядерних матеріалів (високозбагаченого урану і плутонію), які можуть бути використані для виробництва ядерної зброї);
• підвищення рівня фізичної безпеки радіоактивних матеріалів (включаючи низько збагачений уран), які можуть бути використані для виготовлення «брудної бомби»;
• удосконалення міжнародного обміну відповідною інформацією та міжнародного співробітництва.

Для досягнення поставлених цілей до комюніке Гаазького саміту були включені нові зобов’язання, які ґрунтуються на результатах попередніх самітів у Вашингтоні та Сеулі.

У Гаазькому комюніке учасники саміту, підтверджуючи ще раз фундаментальне положення про відповідальність національних урядів за фізичну безпеку усіх ядерних та інших радіоактивних матеріалів, що знаходяться під їх юрисдикцією, підкреслили необхідність посилення та удосконалення координації міжнародного співробітництва у цій сфері. Велику роль у виконанні цих завдань має зіграти МАГАТЕ та інші міждержавні організації та міжнародні інструменти.

Комюніке саміту містить також пункти, в яких висловлена підтримка національних урядів у їх зусиллях щодо:

• підвищення культури фізичної безпеки та протидії ядерному тероризму;
• обміну інформацією про найкращий досвід на національному та міжнародному рівнях;
• розбудови мереж для навчання і тренування спеціалістів для цієї сфери.

Основний документ саміту включає також розділ, який стосується заходів та принципів, спрямованих на створення міцної та всеосяжної архітектури міжнародної фізичної ядерної безпеки. Серед них документ виділяє такі важливі правові інструменти як Конвенцію про фізичний захист ядерного матеріалу та Поправку до неї, Міжнародну конвенцію про боротьбу з актами ядерного тероризму, а також міжнародні організації (насамперед, МАГАТЕ і ООН) і багатосторонні ініціативи (Глобальну ініціативу щодо боротьби з актами ядерного тероризму, Глобальне партнерство проти розповсюдження зброї та матеріалів масового знищення).

Особливу увагу в комюніке приділено ролі МАГАТЕ, його документам, рекомендаціям і настановам, а також консультаційним місіям у цій сфері. В комюніке підкреслюється, що роль агентства у найближчі роки буде тільки підсилюватися, що потребуватиме збільшення фінансової підтримки його діяльності через Фонд фізичної ядерної безпеки.

Серед міжнародних інструментів учасники саміту виділили також Резолюцію 1540 Ради Безпеки ООН та важливість вчасного і регулярного звітування згідно з положеннями цього юридично обов’язкового документа.

Спеціальний розділ комюніке присвячено заходам, які виконуються на добровільній основі. Документ рекомендує діапазон заходів, щодо яких національні уряди можуть взяти на себе конкретні зобов’язання.

У відповідності до проголошених основних цілей започаткованого механізму самітів ціла низка пунктів Гаазького комюніке деталізує основні заходи, які мають бути спрямовані на забезпечення фізичної безпеки ядерних та інших радіоактивних матеріалів. Документ підкреслює ту особливу увагу, яку слід приділяти високозбагаченому урану та плутонію, скороченню їх кількості до мінімально можливого рівня. Стосовно радіоактивних джерел комюніке рекомендує імплементацію Кодексу поведінки МАГАТЕ щодо безпеки та збереженості радіоактивних джерел та інших публікацій (Code of Conduct on the Safety and Security of Radioactive Sources) в серії МАГАТЕ «Фізична ядерна безпека» (Nuclear Security Series).

Крім того, окремі положення основного документу Гаазького саміту фокусують увагу на таких важливих напрямах, як:

• взаємозв’язок ядерної захищеності та ядерної безпеки,
• особлива роль та головна відповідальність ядерної промисловості у реалізації відповідних заходів
• державне-приватне партнерство з питань ядерної захищеності;
• забезпечення інформаційної та кібербезпеки в ядерній галузі, захист критичної інформаційної інфраструктури;
• протидія незаконному обігу ядерних та інших радіоактивних матеріалів;
• розвиток ядерної криміналістичної експертизи.

Кілька коротких, але важливих пунктів Гаазького комюніке присвячені майбутньому механізму самітів з ядерної захищеності. В них підкреслюється важливість продовження і посилення заходів у цьому напрямі, в т.ч. у рамках міжнародних заходів, в яких провідну роль, очевидно, буде відведено МАГАТЕ. Крім того документ зазначає, що наступний саміт відбудеться у 2016 році в США.

Переваги, недоліки і пов’язані з ними подальші перспективи механізму самітів

Започаткований президентом США новий механізм самітів з фізичної ядерної безпеки відіграє велику роль у зменшенні ризиків, пов’язаних із загрозами ядерного тероризму. Разом з тим, цьому механізму притаманні певні слабкості, які обмежують його ефективність і впливають на його подальші перспективи.

Переваги і недоліки механізму глобальних самітів з фізичної ядерної безпеки, який слід віднести до так званих «м’яких» політичних інструментів, значною мірою обумовлені «родовими» рисами, притаманними такому інструментарію.

До безумовно позитивних характеристик механізму самітів можна віднести його оперативність, яка дозволяє швидко реагувати на зміни, які відбуваються у безпековій сфері. Ілюстрацією цьому може бути час, витрачений на підготовку і проведення першого саміту: у квітні 2009 року під час свого виступу в Празі Барак Обама анонсував проведення саміту з ядерної захищеності у Вашингтоні у 2010 році, і вже за рік цей грандіозний захід було успішно проведено, а проблематика протидії ядерному тероризму була винесена на найвищий політичний рівень.

Серед переваг цього механізму слід також назвати гнучкість підходів до формату підготовки і проведення самітів. Зокрема, у цьому механізмі широко використовується інститут «шерпів», високопосадовців, які призначаються кожним урядом і регулярно збираються на наради для попереднього ретельного опрацювання програми заходу та його документів. Така інтенсивна підготовча робота дозволяє оперативно враховувати актуальні події та факти, які впливають на фізичну безпеку ядерних матеріалів, як це сталося, наприклад, у випадку ядерної кризи на АЕС «Фукусіма-Дайічі». Іншим прикладом є включення до Сеульського комюніке питань інформаційної та кібер- безпеки до числа пріоритетних напрямів діяльності.

Крім того, механізм самітів стимулював, особливо на початковій фазі, прийняття на добровільній основі державами та міжнародними організаціями зобов’язань щодо підвищення рівня захищеності ядерних матеріалів і ядерних установок.

Розглядаючи недоліки механізму самітів, звернімо увагу на те, що Білий дім спочатку не планував подовження дії цієї ініціативи президента Обами поза 2014 рік, підкреслюючи, що проведення самітів не повинно підмінювати чинні інструменти міжнародної політики, зокрема діяльність МАГАТЕ. Проте сподівання на виконання усіх запланованих заходів справдилися лише частково, у т.ч. внаслідок існування певних недоліків та перешкод, характерних для цього виду політичних інструментів. До основних серед них слід віднести таке:

• добровільний характер прийняття учасниками зобов’язань щодо ядерної захищеності;
• лише політична відповідальність у разі невиконання таких зобов’язань;
• складність запровадження єдиних міжнародних норм з ядерної захищеності у рамках механізму самітів.

Перелічені недоліки посилюються проблемами, пов’язаними із процесом оцінки ризиків і загроз ядерного тероризму, який, на наш погляд, суттєво запізнюється у порівнянні із змінами безпекових умов.

Дійсно, наприклад, провідний експерт Фонду Карнегі Марк Гіббс (Mark Hibbs) як одну з перешкод для запровадження міжнародних стандартів з фізичної ядерної безпеки називає те, що деякі національні лідери «поділяють не надто серйозне ставлення до загроз ядерного тероризму, що ґрунтується, зокрема, на відсутності будь-яких інцидентів, пов’язаних з ядерним тероризмом і, з їхньої точки зору, може свідчити про достатність теперішнього рівня зусиль у цій сфері» [10].

З такою точкою зору важко не погодитися, особливо враховуючи те, що у порівнянні, навіть, з примітивним ядерним вибуховим пристроєм виготовлення так званої «брудної бомби» не становить жодних серйозних проблем.

На один з механізмів формування доволі стриманого відношення щодо прийняття конкретних зобов’язань щодо захищеності ядерних матеріалів, пов’язаний з оцінкою загрози ядерного тероризму, вказує також відомий американський аналітик Уільям Тобі (William Tobey), який відзначає “без сумніву достатньо поширену серед лідерів точку зору, згідно з якою національний лідер, визнаючи, що питання фізичної ядерної безпеки є важливим у глобальному вимірі, вважає, що у власній країні воно не настільки загрозливе, щоб розглядати його як проблему”[11].

Вказуючи на слабкості механізму самітів, відомий американський експерт Шарон Скуассоні (Sharon Squassoni) з Центру стратегічних та міжнародних досліджень (The Center for Strategic and International Studies), привертає увагу до розпливчастості формулювань документів самітів. Ілюструючи це, пані Скуассоні, вказує, що на шести сторінках Сеульського комюніке слово «заохочувати» зустрічається 28 разів.

Необов’язковість формулювань багатьох положень основних документів і добровільний характер національних зобов’язань спричиняють, з одного боку, неспроможність запровадити формалізований підхід до оцінки виконання національних заходів у рамках механізму самітів, а з іншого, – можливість прийняття таких зобов’язань у занадто широкому інтервалі: від масштабних і ресурсовитратних заходів до зобов’язання докладати усіх зусиль для ратифікації того чи іншого міжнародного документу. В результаті деякі зарубіжні експерти, оцінюючи, наприклад, прогрес у процесі так званого «глобального очищення» від ВЗУ, підкреслюють, що майже половину від загальної кількості ВЗУ, вивезеного до країн-виробників, було забезпечено завдяки виконанню зобов’язання лише однієї країни-учасниці, а саме – України [12].

Декілька слів про місце і роль України у зміцненні фізичної ядерної безпеки

Роль нашої держави у зусиллях з підвищення глобального рівня фізичної ядерної безпеки важко переоцінити. Вище вже згадувалося про видатний внесок України у зменшення глобальних загроз ядерного тероризму. Без виконання нашою державою своїх зобов’язань щодо вивезення зі своєї території усього ВЗУ навряд чи можна було б назвати механізм самітів доволі успішним.

Завдяки позбавленню від ВЗУ Україна у міжнародному рейтингу — NTI індексі фізичної безпеки ядерних матеріалів [13] — перейшла до більш «безпечної» частини списку, тобто до числа країн, які не мають такого матеріалу, або в яких його загальна кількість не перевищує 1 кг, посівши там 23-ю сходинку (разом з ОАЕ) із 151 країн, в яких було проведено оцінку стану фізичної ядерної безпеки. При цьому, якщо за показниками таких категорій як «прихильність до глобальних норм та стандартів» та «національні можливості» з точки зору фізичної безпеки ядерних матеріалів та ядерних установок наша країна займає лідируючі позиції, то у категорії «стан ризиків», яка включає показники, що враховують рівень корупції в державі, політичну стабільність, якість державного управління тощо, Україна отримала низькі оцінки. Тобто, виходячи з оцінок міжнародних експертів, можна сказати, що подальші успіхи нашої держави у сфері фізичної безпеки ядерних матеріалів і ядерних установок нерозривно будуть пов’язані із загальними зусиллями України на шляху докорінного реформування державного управління і суспільних відносин.

Довідкова інформація від редакції сайту:

• Природний уран складається приблизно з 99,27% урану-238, 0,72% урану-235 і 0,0055% урану-234.
• Високозбагачений уран – уран, який містить 20% або більше ізотопу урану-235, або урану-233, або їхньої суміші. Такий уран може використовуватися у ядерній зброї, але за умови, якщо він збагачений більше ніж на 90% за вмістом урану-235, що приблизно в 25 – 100 разів більше ніж у реакторному паливі.
• Низькозбагачений уран – уран, який містить менше 20% ізотопу урану-235, або урану-233, або їхньої суміші. Низькозбагачений уран з вмістом ізотопу урану-235 від 2% до 5% використовується при виробництві палива для АЕС.
• Збіднений уран – уран, що містить меншу в процентному вираженні кількість урану-235 за масою в порівнянні з природним ураном. Збіднений уран використовується для оболонок ядерних бомб і як ядерне паливо для багатостадійних водневих бомб.
• За 2012 рік було видобуто 5,839 млн. тонн урану. За прогнозами Всесвітньої Ядерної Асоціації попит на уран значно збільшиться до 2030 року і досягне 119 000 тонн. Для порівняння, попит сьогодні становить 62 000 тонни.
• За оцінками МАГАТЕ для створення ефективної моделі ядерної бомби необхідно приблизно 25 кг високозбагаченого (більше ніж на 90%) урану-235.

Список використаних джерел:

1. http://www.nti.org/analysis/articles/april-2010-nuclear-security-summit/
2. Trevor Findlay, Beyond Nuclear Summitry: The Role of the IAEA in Nuclear Security Diplomacy After 2016 http://belfercenter.ksg.harvard.edu/files/beyondnuclearsummitryfullpaper.pdf
3. http://www.america.gov/st/texttrans-english/2010/April/20100413110947eaifas0.5714685.html
4. https://www.nss2014.com/sites/default/files/documents/11.communique.pdf
5. https://www.nss2014.com/sites/default/files/documents/12.work_plan.pdf
6. http://www.armscontrol.org/files/ACA_NSS_Report_2012.pdf
7. https://www.nss2014.com/sites/default/files/documents/seoul_communique_final.pdf
8. NSS 2014: Heads of Delegations, https://www.nss2014.com/sites/default/files/downloads/lijst_hod_23-3.pdf
9. The Hague Nuclear Security Summit Communiqué, https://www.nss2014.com/sites/default/files/documents/the_hague_nuclear_security_summit_communique_final.pdf
10. http://carnegieendowment.org/2012/02/14/mountain-to-climb-seoul-nuclear-security-summit/9n28#
11. William Tobey, Planning for Success at the 2012 Seoul Nuclear Security Summit, June 2011. http://www.stanleyfoundation.org/publications/pab/tobeypab611.pdf
12. “Summit success over-Seoul-ed”, Arms Control NOW, Arms Control Association blog, April 11, 2012, http://armscontrol.org/2012/04/11/summit-successes-over-seoul-ed/
13. NTI Nuclear Materials Security Index, http://ntiindex.org/wp-content/uploads/2014/01/2014-NTI-Index-Report1.pdf

Сергій Кондратов, старший науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень, 6/04/2014