В українців є чому повчитись, що стосується фізичного захисту ядерних установок та об’єктів

Про це заявив представник Шведського агентства з радіаційної безпеки (SSM) Златан Делаліч у рамках XIII Української конференції з фізичного захисту, обліку та контролю ядерних матеріалів, яка проходила з 3 по 7 жовтня у Нетішині, Хмельницької області.

SONY DSC

«В умовах гібридної війни перед Україною постало чимало викликів. Держава – велика, має п’ятнадцять енергоблоків, багато радіаційно-небезпечних об’єктів. Поліпшення систем їх фізичного захисту – необхідність сьогодення, важлива складова безпеки населення. На сьогодні країна докладає чимало зусиль для того, аби подолати загрози й виклики. Я вважаю, в даному випадку досвід України є показовим, тож нам є в чому повчитись в українських колег», – коментує представник SSM.

Наразі у Швеції експлуатується десять енергоблоків на трьох атомних станціях. Раніше енергоблоків було тринадцять, три закрили. «Відверто кажучи, енергетичні стратегії Швеції й України – трохи різняться. Будівництва нових енергоблоків на часі у Швеції не передбачається, в той час як в Україні, за словами високопосадовців, планують побудувати третій та четвертий енергоблоки Хмельницької АЕС», – коментує Златан Делаліч.

«Щодо поводження з відпрацьованим ядерним паливом, то наразі воно з усієї Швеції транспортується до централізованого сховища, розташованого неподалік атомної станції Оскарсхамн (Oskarshamn – ред.). Сховище представляє собою охолоджувані басейни, вирубані в скелях на глибині 30 метрів під землею, де відпрацьоване паливо може зберігатися протягом 30-40 років», – продовжує експерт.

На початку 90-х у Швеції розпочався активний пошук майданчиків для розміщення остаточного сховища відпрацьованого ядерного палива. На дослідження було витрачено понад 200 мільйонів євро.

«Проектом будівництва сховища займається компанія «SKB». SKB подала аплікаційну форму на його спорудження до Шведського агентства з радіаційної безпеки. Документ нині в роботі. В тому випадку, якщо з нашого боку висновки будуть позитивними – папери потраплять на розгляд до Екологічного суду, й вже потім – на розгляд уряду. Думаю, протягом 5-10 років ми це питання вирішимо», – підсумовує Златан Делаліч.

Редакція веб-сайту Uatom.org