Місто, від якого залишилась тільки пам’ять

Тиша.

Така тиша може бути лише у місці, залишеному людьми. Тут не чути шуму автомобілів, не гудуть десь далеко поїзди. Навіть, здається, не чути птахів. Може, й справді не чути. На противагу сивому небу сніг виглядає білосніжним і невагомим. Чорні гілки дерев впиваються в небо, хапаються за хмари. Сірі коробки будинків, розкидані у хаотичному порядку, засипає снігом. Згадуються слова невідомого поета: «Падає, падає, падає сніг. Все, що було, засипле за тисячу літ…»

Це Прип’ять. Місто-привид. Місто, похапцем залишене людьми через чиюсь величезну помилку, що змусила здригнутись цілу планету. Колись тут лунав дитячий сміх. Тут закохувались, народжували дітей, працювали, творили, мріяли…

Тепер тут можна зустріти лише патруль, енергетиків, туристів, іноді забрідають етнографи і ті, що звикли називати себе сталкерами. Що вони тут шукають? Гострих відчуттів? Пригод?.. Здається, ні. Тут так тихо, що можна почути себе. За шумом живих міст, за шаленим ритмом сучасності людина не має часу слухати себе – справжню, внутрішню. Люди йдуть у зону відчуження, аби зустрітись не з зоною. Тут шукають себе… Справжню і давно забуту.

Прип’ять.

Місто, від якого на карті залишилась пам’ять. Місто, що гірким болем врізалось у серця людей.

Тихо скрипить під ногами сніг. Тротуари, на яких нема слідів. Будинки, що мертвими очницями вдивляються у небо… У німому крику застигли їхні дверні отвори, у які вже давно ніхто не заходить.

Потроху осипається штукатурка, падає облицювання із будинків. Місто, що третину століття самотою помирає. Десь на стінах – зразки монументального мистецтва часів соціалізму, що закликає славити КПСС. І мурали, що з’явились тут зовсім недавно. Ведмеді, олені… Та, проте, тут, волею-неволею, утворився такий собі музей тієї епохи, що давно вже канула в Лету. Та час і природа беруть своє: бетон руйнується, метал іржавіє, деревина – трухлявіє. Скільки ще десятиліть потрібно, щоб на місці Прип’яті був лише ліс?.. Люди допомагають з усіх сил, як лише можуть, відновитись природі, намагаються зробити все можливе і неможливе, щоб це місце стало безпечним для всього живого, аби невидиме зло – радіація, що досі живе тут, якомога швидше щезло.

Нашим екскурсоводом став відомий сталкер Олександр Новіков. Він знає і любить Прип’ять. У його розповідях кожен куточок цього міста просякнутий історією і любов’ю. Його життя давно заплуталось тут поміж дерев, вуличок, залишених будинків.

Іноді потрапляють до Прип’яті і незвичні відвідувачі, яким також болить наш біль…

29 листопада 2016 року трапилась історична подія – насування Нового Безпечного Конфайнмента, так званої Арки, над реактором №4. Тим самим, де трапилась аварія. На урочистості з нагоди насування прибули і гості з МАГАТЕ. Ми гуляємо містом-привидом, і пан Янг Дажу, заступник генерального директора МАГАТЕ, директор департаменту технічного співробітництва, ділиться своїми враженнями:

Янг Дажу, заступник генерального директора МАГАТЕ

-Насправді, в мене змішані почуття. Це насправді мій перший візит в Україну, а також в Чорнобиль та в це маленьке місто (ред. – Прип’ять). Перед поїздкою я цікавився історією, прочитав деякі матеріали, в тому числі про те, що саме сталося у 86-му на Чорнобильській АЕС. Я думаю, аварія сталася з різних причин, деякі з них пов’язані з ядерної безпекою. Після катастрофи над ліквідацією працювало багато людей і, як сьогодні згадав Президент Порошенко, вони всі герої: пожежники, пілоти гелікоптерів, дозиметристи, будівельники… Деякі з них навіть поклали на ліквідацію аварії своє життя. Я бачу, як важко ви (ред. – Україна) працювали увесь цей час для того, щоб збудувати Укриття та потім Арку, працювали для того, щоб зробити цей об’єкт безпечним. І також Арка – це надзвичайне досягнення усієї міжнародної спільноти. Моя організація МАГАТЕ також підтримувала певні проекти технічної підтримки та допомагала українцям. Із 1990 року МАГАТЕ надало 15,5 млн. дол. США на реалізацію 13 проектів технічної підтримки в Україні та в цьому регіоні. Тому ми з вами, ми вас підтримуємо. Аварія на Чорнобильській АЕС, безсумнівно , – одна з найстрашніших ядерних катастроф, але це також і уроки, які засвоїла Україна та увесь світ. Після цієї події посилились вимоги до ядерної та радіаційної безпеки, і МАГАТЕ також посприяло цьому. Я був справді дуже вражений тією роботою, яку ви зробили. Я знаю, що це все нелегко, але я думаю, що спільними зусиллями ми можемо добре засвоїти уроки та спільно спрямувати до майбутнього.

Ми стоїмо посеред центральної площі Прип’яті, і сніг засипає оглядове колесо…  А може, місто не померло? Може, воно просто спить і чекає свого часу?..

І Арка – це перша спроба його пробудження?..

За матеріалами прес-служби Державного науково-технічного центру з ядерної та радіаційної безпеки