Придніпровський хімічний завод – масштаби лиха та перспективи приведення майданчика уранової спадщини («ПХЗ») у безпечний стан

ТОЧКА ЗОРУ ЕКСПЕРТА

Про існування Придніпровського хімічного заводу («ПХЗ») знають одиниці, в основному експерти, люди, які працюють у цій галузі та ті, хто живуть поблизу. Історія ПХЗ своїм корінням сягає далекого 1946 року. Тоді під керівництвом Михайла Аношкіна у Дніпродзержинську почалося будівництво так званого тукового заводу №906. За характером свого призначення це був секретний об’єкт, для його будівництва як робоча сила використовувалась велика кількість ув’язнених. Спорудження об’єкта було виконано в рекордні строки – за два роки, координував роботу Лаврентій Берія.

Головною сферою діяльності підприємства було виробництво уранових концентратів, яке здійснювалося до завершення ери СРСР, після чого уранову програму зупинили. Існуючі на той час санітарні правила ліквідації, консервації і перепрофілювання підприємств уранової промисловості (СП ЛКП-91) не були виконані, оскільки на приведення майданчика у безпечний стан потрібні значні фінансові ресурси і спеціальна програма регуляторного супроводу із забезпечення безпеки, яких на той момент не було.

Одне з найбільших уранових підприємств раніше могутньої країни поступово розпадалося на відносно невеликі промислові підприємства, проте належної уваги питанням радіаційної безпеки та охорони довкілля, з огляду на вплив величезної кількості накопичених на території заводу радіоактивних і токсичних відходів уранового виробництва, не приділялося. Нові власники приватизували найбільш значущі технологічні об’єкти колишнього ВО «ПХЗ». Деякі з них виявилися істотно забруднені радіоактивними матеріалами, втім необхідні заходи з очищення забруднених ділянок територій і будівель для більшості з них виконано не було. Основний перелік найбільш забруднених об’єктів колишнього уранового виробництва, хвостосховища та забруднені будівлі, обладнання, радіоактивні відходи залишилися у власності держави. На майданчику склалася система дуже неефективного управління безпекою, коли забрудненими будівлями колишнього уранового виробництва стали керувати як державні (частково ліцензіати), так і приватні підприємства (не ліцензіати), а земля (природні об’єкти на тому ж забрудненому майданчику) залишилася в управлінні міської державної адміністрації.

На початку 2000-х наказом Міністерства палива та енергетики України (нині Міненерговугілля) на майданчику було створено спеціалізоване державне підприємство «Бар’єр», головними завданнями якого стали підготовка та здійснення реабілітаційних заходів, а також управління забрудненими об’єктами та відходами колишнього уранового виробництва на території колишнього ВО «ПХЗ». Разом з тим, відповідної законодавчої та регуляторної бази, які дозволяли б забезпечити ефективне виконання таких робіт на майданчику в умовах невизначеного статусу і дуже обмеженого фінансування, також не було. Фінансування виділялося під конкретні проекти, роботи то починалися, то зупинялися. Після 2013-го року роботи за програмами моніторингу, технічного нагляду, дозиметричного контролю та інші, повністю припинилися і лише нещодавно були відновлені в другій половині 2016 року.

Стало зрозуміло, що для того, щоб відновити ефективне виконання робіт по приведенню майданчика в безпечний стан, потрібно вносити суттєві зміни у чинне законодавство та регуляторні вимоги, що забезпечують радіаційну безпеку для, так званих, «ситуацій існуючого опромінення». Треба буде змінювати усталені погляди на систему забезпечення радіаційної та екологічної безпеки на проммайданчику колишнього ВО «ПХЗ» в цілому, незалежно від напрямів нової діяльності і нових власників на території і об’єктах інфраструктури колишнього уранового підприємства. Важливо також провести реорганізацію підприємства «Бар’єр», яке в рамках фінансування, що виділяється державою, та міжнародними організаціями, має забезпечити висококваліфікований і технологічно раціональний супровід робіт і виконання розроблюваних проектів щодо приведення об’єктів спадщини уранового виробництва на проммайданчиках колишнього ВО «ПХЗ» в безпечний стан на рівні кращої світової практики.

Відновити роботи щодо приведення проммайданчика колишнього уранового виробництва в безпечний стан допомагають МАГАТЕ і Європейська комісія (ЄК), які виділили значну фінансову допомогу і надають суттєву консультативну та технічну підтримку у плануванні та здійсненні таких робіт. Але виявилося, що навіть при істотній технічної допомозі, очікуваної від країн донорів, ефективно виконати реабілітаційні заходи в Україні буде непросто.

Про найбільш небезпечні об’єкти колишнього ВО «ПХЗ», заплановані реабілітаційні заходи, а також проблеми та шляхи їх вирішення редакції веб-сайту «Uatom.org» вдалося поговорити з завідувачем відділу радіаційного моніторингу навколишнього середовища Українського гідрометеорологічного інституту Олегом Войцеховичем.

Інтерв’ю є ексклюзивним. Повний зміст тут.

Редакція веб-сайту Uatom.org