Експерт ядерного регулятора Швеції ділиться досвідом нагляду та контролю
Для України питання безпечної експлуатації АЕС завжди було й лишатиметься актуальним. В країні – 15 діючих енергоблоків, завдяки чому на сьогодні виробляється понад 50% електроенергії.
За кількістю ядерних реакторів Україна посідає дев’яте місце у світі й четверте у Європі. Зважаючи на це, питанням ядерної та радіаційної безпеки в державі приділяється значна увага. Експерти за напрямом високо цінують досвід європейських країн, запозичуючи новітні технології, впроваджуючи сучасні нормативно-правові акти.
Редакції веб-сайту Uatom.org вдалося поспілкуватися з провідним експертом Шведського органу з радіаційної безпеки (SSM) Таге Еріксоном про те, як Швеції вдається регулювати безпечне функціонування атомної енергетики, з якими проблемами стикаються оператори АЕС та як їм вдається їх долати. Крім того, у інтерв’ю: про досвід виведення з експлуатації шведських АЕС, підвищення теплової потужності енергоблоків, а також – закупівлю ядерного палива у чотирьох постачальників – спеціально для веб-сайту Uatom.org.
Таге Еріксон, експерт Шведського органу з радіаційної безпеки
– Таге, як давно Ви працюєте у Шведському органі з радіаційної безпеки?
– Шведський орган з радіаційної безпеки було створено 1 липня 2008 року шляхом злиття Шведської інспекції ядерної енергії та Шведського органу радіаційного захисту. До команди Шведської інспекції ядерної енергії я долучився в 2007 році, після чого – протягом десяти років працював в SSM. На часі – виходжу на пенсію. У сфері атомної енергетики працюю дуже давно.
– Які об’єкти атомної енергетики на сьогодні експлуатуються у Швеції?
– Зараз у Швеції експлуатуються вісім енергоблоків та трьох АЕС.
Першою комерційною АЕС у Швеції була АЕС Огеста (Ågesta). Побудована в 60-х роках, на сьогодні – закрита, все ж з експлуатації не виведена. Працювала АЕС для виробництва як електроенергії, так і теплопостачання регіону.
Трохи згодом були зведені майданчики АЕС Рінгхальс (Ringhals) та Оскарсгамн (Oskarshamn). Вже пізніше – майданчики Барсебек (Barsebäck) та Форсмарк (Forsmark).
На АЕС Рінгхальс було збудовано 4 енергоблоки, на АЕС Оскаргамн – 3 енергоблоки, на АЕС Барсебек – 2 енергоблоки, на АЕС Форсмарк – 3 енергоблоки. Всього – 12 енергоблоків, споруджених з метою виробництва виключно електроенергії.
У 1999 році був закритий перший енергоблок АЕС Барсебек, у 2005 – другий. Процес зняття з експлуатації енергоблоків нещодавно розпочався.
У 2017 році було закрито ще два енергоблоки: перший та другий на АЕС Оскаргамн. Другий був закритий передчасно: на ньому проводилась модернізація, проте це було занадто дорого і, виключно з економічних причин, було прийняте рішення про закриття.
На часі у Швеції залишилося 8 діючих енергоблоків: 4 на АЕС Рінгхальс, 1 на АЕС Оскарсгамн та 3 на АЕС Форсмарк.
– Які типи реакторів експлуатуються на АЕС?
– З чотирьох енергоблоків АЕС Рінгхальс: перший – типу BWR (киплячий ядерний реактор), другий, третій, четвертий – типу PWR (реактор з водою під тиском).
Третій енергоблок АЕС Оскарсгамн та всі три енергоблоки АЕС Форсмарк – реактори типу BWR.
– З якими проблемами найчастіше стикаються шведські АЕС? Як ви вирішуєте їх?
– Найбільш поширені: процес старіння та зношення обладнання. У другому випадку, коли заміна обладнання технічно неможлива – це дуже серйозний виклик.
Стосовно процесу старіння обладнання, як приклад, можу привести – достатньо серйозні проблеми з одним із реакторів на АЕС Рінгхальс, де відбулась втрата герметичності захисної оболонки контайнменту внаслідок корозії металевої підкладки. У результаті чого – оператор був змушений замінити не лише металеву підкладку, але й її бетонове покриття.
– Чи має Швеція досвід продовження експлуатації енергоблоків АЕС?
– Шведські енергоблоки АЕС не мають фіксованого терміну експлуатації. У деяких країнах – такий термін є, й він складає 30 чи 40 років. Відповідно цей термін вноситься у ліцензію на експлуатацію. Відповідна ліцензія у Швеції не має фіксованого терміну експлуатації.
У той же час усі шведські АЕС на постійній основі проходять програми оцінки безпеки МАГАТЕ під назвою «Безпечні аспекти довгострокової експлуатації» (SALTO). SSM цей напрям контролює дуже активно.
– А досвід виведення з експлуатації маєте?
– У даному випадку розпочати розповідь слід з дослідних реакторів.
У кінці 40-х на початку 50-х років минулого століття Швеція почала замислюватись над тим, чи варто розвивати атомну галузь й розпочинати ґрунтовні дослідження за напрямом. В результаті було прийняте позитивне рішення, після чого в країні розпочалося зведення кількох дослідницьких ядерних реакторів.
Перший ядерний реактор запрацював при Королівському технологічному інституті (Royal Institute of Technology). На сьогодні реактор повністю знятий з експлуатації.
Згодом був споруджений майданчик Студсвік (Studsvik), де знайшли прихисток чимало дослідницьких реакторів. Деякі з реакторів на часі з експлуатації зняті, найбільший R-2 – в процесі виведення з експлуатації.
Як я вже казав, перший та другий енергоблоки АЕС Барсебек були закриті у 1999 та 2005 роках відповідно. На сьогодні АЕС надано дозвіл на виведення з експлуатації. Частину внутрішніх будівельних конструкцій вже демонтовано.
Підсумовуючи, скажу – наразі у Швеції є досвід виведення з експлуатації як дослідницьких, так і промислових реакторів.
– Яке джерело фінансування використовується для виведення з експлуатації енергоблоків АЕС?
– Відповідно до законодавства Швеції оператор АЕС повинен сплачувати до Фонду ядерних відходів (Nuclear Waste Fund) грошовий внесок, пропорційний поставленій електроенергії.
У 2017 році цей внесок складав 0,04 шведських крон за 1 кВт.
До повноважень SSM входить контроль процесу надходження коштів до Фонду, визначення розміру грошового внеску, а також нагляд за зберіганням коштів.
При необхідності оператор звертається до Фонду ядерних відходів про виділення необхідної суми на виведення енергоблоку з експлуатації. Остаточне рішення приймає SSM, після чого Фонд ядерних відходів виділяє кошти.
– Чи має Швеція досвід експлуатації енергоблоків АЕС у режимі добового регулювання потужності?
– Досвіду експлуатації енергоблоків у режимі добового регулювання потужності у нас немає.
Все ж, ми маємо досвід тижневого регулювання потужності, який називаємо «запрограмований режим» (pre-programed-mode). Скажімо, у вихідні усі заводи закриті і є необхідність зменшити виробництво енергії. Тож, ми зменшуємо виробництво електроенергії від АЕС. В понеділок – навпаки виробництво енергії збільшується. Таким чином нам успішно вдається регулювати виробництво електроенергії.
– Певно, маєте відповідний орган для координації цього процесу?
– Так, звісно. Маємо Шведський національний орган з управління енергомережою (Swedish National Grid Authority), який відповідає за формування балансу енергії в енергомережі. Поміж Шведським національним органом з управління енергомережою та операторами АЕС на постійній основі укладаються відповідні договори про те, як контролювати виробництво електроенергії.
– Наразі в Україні тривають дискусії щодо можливого підвищення потужності вітчизняних енергоблоків АЕС. Чи використовується така практика в Швеції? Чи є вона обґрунтованою з точки зору безпеки?
– Практика підвищення потужності була впроваджена на переважній більшості шведських енергоблоків. Потужність підвищуємо в діапазоні від близько 10% до 30% (третій енергоблок АЕС Оскарсгамн) у порівнянні з початковим проектом.
У випадку, коли оператор хоче реалізувати підвищення потужності енергоблоку, здебільшого він має подати заявку до SSM та Шведського екологічного суду, представити всі необхідні документи з детальною аргументацією й внести зміни до звітів з аналізу безпеки та аналізу екологічного впливу. Якщо у регулятора та суду зауважень немає – оператор одержує дозвіл на підвищення потужності. Проте на практиці процедура надання дозволу ведеться в декілька етапів.
– Таге, розкажіть, чи впроваджуються на шведських АЕС пост-фукусімські заходи?
– Після аварії на АЕС Фукусіма, Європейська Комісія дала завдання Європейській групі регуляторів ядерної безпеки (ENSREG) розробити технічні специфікації, а також методи оцінки можливостей протистояти подіям, на кшталт фукусімських.
Групою ENSREG було визначено перелік заходів з підвищення безпеки, які мають бути реалізовані на АЕС, для кожної країни. Швеція одержала – близько 60-ти позицій, по яким потрібно провести заходи з підвищення безпеки.
На часі шведські АЕС деякі заходи з підвищення безпеки відповідно до технічних специфікацій ENSREG вже впровадили, все ж є й такі, що потребують подальшої реалізації.
Для першого та другого енергоблоків АЕС Рінгхальс, які мають бути закриті у 2019 та 2020 роках – заходи з підвищення безпеки впроваджуватимуться не у повному обсязі.
– Яке джерело фінансування пост-фукусімських заходів?
– Оператор включає витрати в тариф.
– Ви маєте спеціальну комісію для формування тарифу на електроенергію?
– Ні, не маємо. У Швеції функціонує нерегульований ринок електроенергії.
Якщо вартість електроенергії не влаштовує покупця – він може легко змінити одного постачальника на іншого.
– Як давно у Швеції функціонує вільний ринок електроенергії?
– Близько 15-20 років. Ми маємо спільний ринок електроенергії з країнами Північної Європи (Nordic countries). У нас єдина система електропостачання (об’єднана електромережа) з Норвегією, Фінляндією й частиною Данії.
– Таге, чи експлуатуються на сьогодні дослідницькі ядерні установки у Швеції?
– Зараз у Швеції дослідницьких ядерних реакторів у експлуатації немає. Проте, це не означає, що жодних дослідів за напрямом ми не проводимо.
Дослідження ядерного матеріалу продовжуються у профільних університетах Швеції, а також у Королівському технологічному інституті. Наскільки мені відомо, компанія «Studsvik Nuclear AB» нещодавно мала спільний дослідницький проект з Україною.
– Скільки постачальників ядерного палива у Швеції?
– На сьогодні шведські АЕС мають чотири постачальника: AREVA (з виробництвом у Франції), General Electric Company (з виробництвом у США), Westinghouse Electric Company (з виробництвом у Швеції) та TVEL (з виробництвом в РФ).
– З паливом TVEL негараздів не виникало?
– Перед експлуатацією оператор АЕС, як і годиться, протестував кілька збірок. У результаті чого виявив декілька незначних недоліків, наприклад через вібрацію – кілька стяжних болтів були ослаблені. Проте, проблема була вирішена. На сьогодні SSM вважає ядерне паливо TVEL цілком придатним для шведських АЕС, як і паливо інших трьох постачальників.
– Розкажіть про завод з виробництва ядерного палива Westinghouse. Зручно мати такий об’єкт на території Швеції?
– Завод Westinghouse Nuclear Fuel у Швеції є частиною корпорації Westinghouse Electric (на сьогодні належить Toshiba). Причин не довіряти їм у регулятора немає.
З приводу розміщення заводу на території Швеції відповім так – для SSM це питання не є важливим. Робота регулятора – слідкувати за надійністю і якістю палива, щоб воно відповідало усім вимогам безпеки.
– Швеція має повний цикл виробництва збірок?
– Ні, Швеція не видобуває уран й не займається його збагаченням. Виробника палива обирає оператор. Якщо йому необхідне ядерне паливо, він звертається до заводу Westinghouse, і просить виготовити це паливо, заздалегідь купуючи збагачений уран у інших країн, у тому числі в Канади та Росії.
– Як Ви вважаєте, чи варто Україні будувати власний завод для виробництва ядерного палива? Чи купувала б Швеція збірки, сфабриковані в Україні?
– Відповісти на це питання можу виключно як приватна особа, а не як представник SSM.
Думаю, оператори шведських АЕС продовжуватимуть розглядати можливість придбання збірок у різних постачальників. Проте дуже пильно аналізуватися будуть не лише ціна, але і якість, а також послуги з підтримки, у тому числі надання кодів для обґрунтування можливості (безпеки) впровадження палива. Якщо всі три складові влаштовуватимуть шведських операторів АЕС, – звісно, в України шанси є.
Редакція веб-сайту Uatom.org
