«Чорнобильська» аптечка

Повторення Чорнобильської трагедії сьогодні – подія майже нульової ймовірності. Пов’язано це в першу чергу з експлуатацією в Україні іншого, більш захищеного, типу реакторів, а, крім того, зі змінами в алгоритмах роботи і системах безпеки атомних станцій, які за 33 роки після аварії на ЧАЕС вийшли на принципово новий якісний рівень. Але, все ж таки, ніколи не можна говорити «ніколи», і краще заздалегідь озброїтися знаннями, ніж бути не готовим до ситуації, коли час для порятунку обчислюється хвилинами.

Одне з найпоширеніших питань, на яке важко знайти доступну відповідь: що ж все-таки приймати, якщо раптом? Підсумовуючи тему Чорнобильської катастрофи, що знову сколихнула суспільство, наводимо рейтинг доступних (і не дуже) антидотів, здатних спрацювати при радіаційному викиді.

Важливо пам’ятати, що заздалегідь убезпечити себе неможливо, тому все написане нижче не працює і не може застосовуватися як профілактичний захід.

Радіонуклідне зараження відбувається за допомогою:

• пересування повітряних мас з радіоактивним пилом,
• радіоактивних опадів,
• надходження з продуктами харчування, що виросли на територіях, які зазнали впливу перших двох пунктів.

У містах основна частина небезпечних речовин буде накопичуватися на рівних ділянках поверхні: на галявинах, дорогах, дахах. На сільськогосподарських угіддях – радіоактивні речовини будуть осідати на листках рослин і на траві, а потім мігрувати в травоїдних тварин. Поступово радіонукліди з листя разом з дощем або опалим листям потрапляють до ґрунту, акумулюються там і повільно, але вірно, через кореневу систему надходять в сільськогосподарські рослини. Зрозуміло, що основним акумулятором радіонуклідів є ліси. Завдяки постійному круговороту деяких радіонуклідів (без переходу в нерозчинний стан) рівні забруднення лісових дарів (гриби, ягоди і дичина) залишаються досить високими і через тривалий час після викиду. Та ж закономірність зберігається і для безстічних озер (і для риби в них).

Відповідно, побутові заходи боротьби із радіацією можна розділити на два основних напрямки:

1. Профілактика зараження короткоживучими ізотопами, серед яких найбільшу небезпеку становлять радіоактивний йод (із періодом напіврозпаду – вісім днів), і телур.
2. Боротьба з радіонуклідами з періодом напіврозпаду близько 30 років, які накопичились у воді, ґрунті або продуктах харчування.

Радіоактивні ізотопи плутонію та америцію можуть зберігатися в ґрунті протягом сотень, а можливо, і тисяч років, проте їх кількість невелика і їми можна знехтувати.

Боротьба із короткоживучими ізотопами

Основним короткоживучим ізотопом, що завдає удар по щитоподібній залозі, є йод-131. Йод, як відомо, має властивість відмінно возгонятися (переходити з твердої форми відразу в газ) і в летючій аерозольній формі поширюватися вітром. Основна загроза від цього ізотопу існує протягом тижня після аварії (і тому життєво важливим є оперативне інформування!). Кращий антидот – стабільний йод, існуючий у вигляді таблеток йодиду калію. Йод дуже нерівномірно накопичується в організмі, близько половини – осідає в щитоподібній залозі. Тому в профілактичних цілях необхідно наситити організм стабільним, безпечним йодом і не дати йоду радіоактивному жодного шансу. Самий практичний варіант – таблетки йодиду калію. Аналогом є препарат йодомарин, який може використовуватися для профілактики накопичення в щитоподібній залозі як у випадку вдихання радіоактивного йоду, так і при попаданні його в травний тракт.

Традиційне профілактичне дозування – 125 мг для дорослих і дітей старше 2 років (40 мг для дітей до 2 років). У разі відсутності таблетованої форми допускається застосування 5% спиртового розчин йоду, або розчину Люголя. Дорослим і підліткам старше 14 років по 40 крапель 5% -ного розчину йоду (по 20 крапель 2 рази) або 20 крапель розчину Люголя (по 10 крапель 2 рази) в день. Дітям старше 5 років по 20 крапель 5% -ного розчину йоду (по 10 крапель 2 рази) або 10 крапель розчину Люголя (по 5 крапель 2 рази) в день. Дітям молодше 5 років спиртовий розчин йоду і розчин Люголя всередину не застосовується. Для них йодна профілактика може бути здійснена шляхом нанесення тампоном на шкіру передпліччя або гомілки спиртового розчину йоду (на увазі ймовірність отримання теплових травм краще 2,5% розчину) у вигляді смуг або сітки в таких дозах: дітям від 2 до 5 років 20 крапель, дітям молодше 2 років – 10 крапель накожно один раз в день.

Рекомендована доза в 125 мг йодиду калію більш ніж в 1000 разів перевищує добову потребу організму в такому мікроелементі, як йод. Захисний ефект спостерігається за рахунок фармакологічної блокади синтезу тироксину в щитоподібній залозі. Згадана доза іонів йоду до 99,5% усуває проникнення радіоактивного йоду-131 в щитоподібну залозу (реакція спостерігається вже через 5 хвилин після прийому таблетки йодиду калію натщесерце і через 30 хв на повний шлунок). Ефективність йодної профілактики досить висока (90-100%) при прийомі препаратів йоду до або протягом 30 хв від початку інгаляції аерозолів радіоактивного йоду. Через 2 години після надходження в організм радіоактивного йоду дієвість йодної профілактики різко знижується (на 1/3), через добу вона не впливає на акумуляційну дозу радіації від попередньої інкорпорації радіоактивного йоду. Запізнення в проведенні йодної профілактики більш ніж на 6 годин після випадіння радіоактивних опадів різко обмежує її ефективність, а через добу вона взагалі сумнівна за своєю доцільності. Саме тому життєво важливим є швидкість інформування населення. У прямому сенсі слова, кожна хвилина зволікання = чиясь болісна хвороба чи смерть.

Препарати йоду застосовуються до зникнення загрози надходження в організм радіоактивних ізотопів йоду. Правда, варто відзначити, що в масовій свідомості у населення вже виробився умовний рефлекс – при будь-якій згадці про радіацію моментально скуповувати в аптеках йод. В цьому немає особливого сенсу, досить мати необхідну кількість на всіх членів сім’ї на тиждень. З огляду на сказане абзацом вище – про запас не наїсися, якщо запізнився з прийомом.

Йод, як не крути, все ж є галогеном і при передозуванні може викликати серйозні отруєння. Кращий варіант – йодид калію в таблетках або порошку. Йодна настоянка, крім корисного йодиду містить і молекулярний йод, який перед тим як засвоїтися, повинен перетворитися в іони. Тому непоганий варіант в разі відсутності чистого йодиду калію – «погасити» необхідну кількість йодної настоянки розчином тіосульфату натрію до знебарвлення, а потім вжити.

Глюкозинолати – гострі, хрін, гірчиця і т. п. запобігають поглинанню йоду, пригнічуючи тим самим функцію щитоподібної залози, і тому вважаються гойтрогенами (або зобогенними речовини – речовини, що сприяють утворенню зоба).

Отже, в самому крайньому випадку, якщо ніяк не виходить знайти препарати йоду, можна або їсти продукти з високим вмістом йоду (морські водорості, тріска і її печінку, креветки, тунець, чорнослив, фейхоа, хурма), або гойтроген-містки продукти, що блокують надходження йоду в щитоподібну залозу взагалі (соя, броколі).

Боротьба з довгоживучими ізотопами

Найбільш неприємними довгоживучими ізотопами можна вважати цезій-137 та стронцій-90. Цезій-137 є присутнім у викидах при аварії на будь-якому атомному об’єкті, від Чорнобиля і Фукусіми до якоїсь гіпотетичної “брудної бомби” де завгодно.

Антидотом на цезій-137, що надійшов з їжею чи водою є суміш гексаціанофератів (II) калію – берлінська лазур («фероцин»). Вона пов’язує цезій, що надійшов з їжею та/або водою всередину шлунково-кишкового тракту і не дає йому всмоктуватися в кров і потрапляти в організм. В результаті практично 100% цезію-137 проходить через ШКТ не затримуючись. Тут можуть допомогти таблетки Фероцин (спочатку позиціонувалися як сорбент радіоактивного цезію), які після Чорнобильської катастрофи знайти ще було можна, а потім раптом стало складно. На крайній випадок можна спробувати пошукати ветеринарний препарат Біфеж, що згодовується тваринам на територіях, забруднених радіонуклідами. Як екстрений варіант – їсти акварельний фарбу, де в якості синього пігменту використовується берлінська лазур. Візьміть на замітку, що жовта кров’яна сіль – це харчова добавка E536, яку кладуть, наприклад, в «кільку в томаті», тобто штуку цю можна цілком легально купити в магазинах торгують харчовими добавками.

Застосування: рекомендована доза по 1 г фероціаніда 3 рази в день в разі загрози або реального надходження всередину організму радіоізотопів цезію, рубідію та інших продуктів поділу трансуранових елементів, а так само в разі неможливості виключення надходження радіоактивного цезію в шлунково-кишковий тракт з водою або їжею. Препарат скорочує час напіввиведення радіоактивного цезію у людини в 2-4 рази при його застосуванні всередину по 1 г 3 рази на день щодня протягом 2-4 тижнів.

З іноземних аналогів фероцин-містких препаратів існує Radiogardase (Німеччина). В якості контактного антидоту-детоксиканту на цезій-137 може виступати і ацетат калію, який можна отримати нейтралізацією калієвої лугу (або якого-небудь поташу з золи) оцтовою кислотою. Рекомендується приймати по 1 столовій ложці 15% розчину 5 раз в день.

З препаратів для людей варто згадати ще й полісурьмін – для виведення ізотопів стронцію – в першу чергу стронцію-90, у якого з цезієм-137 близький період напіврозпаду (трохи менше 30 років) і частка виходу при розпаді ядерного палива, тобто його кількості в реакторі. Ці два фактори пояснюють, чому крім карт забруднення по цезію територій від Чорнобильської аварії є схожі карти забруднення по стронцію. Згаданий антидот також нереально знайти в аптеках. По суті це сурьмяно-кремнієвий катіоніт, який отримують реакцією хлориду (V) сурми з силікатом кальцію. Основну складність представляє пошук хлориду сурми, через те, що цей компонент є досить активним і рідкісним. Силікат кальцію застосовується при будівництві камінів (Promasil, Silca) або в якості наповнювача при виробництві будівельних матеріалів. Крім того, природний мінерал волластоніт – це практично чистий силікат кальцію. Якщо вдалося синтезувати/дістати/купити – вживаємо за такою методикою. Всередину в дозі 4 г в 0,5 склянки води під час прийому їжі 3 рази на день протягом 7 діб.

Крім полісурьміна можна згадати і адсобар – сульфат барію, який рекомендується до прийому в кількості 30 г на склянку води. Цей ентеросорбент показаний в разі загрози або реального надходження всередину організму радіоізотопу стронцію. Дуже широко цей ентеросорбент використовується як рентгеноконтрастна речовина при рентгенівських дослідженнях шлунково-кишкового тракту. Для рентгенографічного дослідження органів травлення пацієнт приймає всередину суспензію сульфату барію («баритові кашу») із вмістом барію 58,7%. Саме цю речовину в 90-х роках додавали в продукцію Lego для забезпечення рентгеноконтрастності на випадок, якщо дитина проковтне деталь. Щоправда експеримент закінчився невдачею через зниження міцності деталей. План вживання сульфату барію: препарат ефективний при застосуванні профілактично за 1-2 год до надходження радіонукліда і в порядку невідкладної допомоги в найближчі години після надходження радіонукліда. Застосовують внутрішньо одноразово в дозі 25 г порошку, заздалегідь розмішавши його в склянці води. У разі застосування препарату як засобу невідкладної допомоги при отруєнні радіонуклідами призначають спільно з проносними (сірчанокислим магнієм ~ магнезією або сірчанокислим натрієм ~ глауберовою сіллю – 25 г).

Крім згаданого ентеросорбенту, для виведення з організму як цезію, так і стронцію може використовуватися і альгінат натрію (ентеросорбент альгісорб = альгінат кальцію). Цей реагент зареєстрований в харчовій промисловості в якості харчової добавки E401, що застосовується як згущувач і стабілізатор.

Застосування: у людини захисний ефект альгінату в дозі 20 г по відношенню до радіоактивного стронцію дорівнює 90%. Споживання: при прийомі їжі в дозі 5 г 3 рази в день. При гострому отруєнні радіоактивному стронцієм доза препарату збільшується до 20 мг.

Якщо альгінат натрію знайти не вдалося, шукайте пектин (продається часто разом зі спеціями). Як ентеросорбент (суспензія у воді) застосовується по 5 г 3 рази в день. У крайньому разі – вживайте цукати (апельсинова цедра вариться в цукровому сиропі з подальшим додаванням лимонної кислоти за смаком). Доза – аналогічна пектину (більше-краще, природний матеріал все-таки).

Природні цеоліти і бентоніти здатні селективно видаляти радіонукліди при збереженні іонообмінних властивостей в умовах високої радіоактивності. Виборча сорбція природними цеолітами розташовується в наступному порядку спадання: 90Sr> 137Cs> 60З> 45Са. Так що, має сенс купувати котам саме бентонітовий наповнювач замість тирси. У разі чого – спрацює подвійне призначення.

Бентоніт приймати всередину НЕ треба (пов’язано це зі здатністю цих глин набухати у вологому середовищі), найкраще його застосовувати для варіння разом з продуктами. Всередину можна цеоліти (молекулярні сита), які теж мають ентеросорбціонной властивостями і з цією метою, до речі, активно використовуються в кормах для тварин.

Комплексоутворювачі/радіопротектори широкого спектру дії

В якості речовин, що прискорюють виведення радіонуклідів без чітко виділеної специфічності застосовують різні комплексоутворювачі (ДТПА, ЕДТА і ін.). Тобто як мінімум упаковка Трилону-Б в домі завжди повинна бути. Компонент недорогий і широко доступний. Можна згадати відсутній всюди пентацин, він же кальцію тринатрію пентетат, він же Ca-DTPA (pentetate calcium trisodium). Реагент цей є відмінним комплексоутворювачем, прискорює виведення з організму плутонію, ітрію, церію, цинку, кадмію, кобальту, марганцю і свинцю, в тому числі їх радіоактивних ізотопів. Також можна згадати унітіол, який застосовується при отруєнні сполуками ртуті, миш’яку, хрому та іншими «тіоловими отрутами». Унітіол утворює комплекси в т.ч. з радіоактивним полонієм ( «справа Литвиненка»). Препарат (5% -ний розчин) вводять внутрішньом’язово в кількості 5-10 мл (з розрахунку 1 мл 5% -ного розчину на 10 кг ваги хворого) в першу добу кожні 6-8 годин (3-4 ін’єкції на добу) , на другу добу – 2-3 ін’єкції через 9-12 год, в наступні дні – по 1-2 ін’єкції на добу.

Побічно (за рахунок функціональних груп з сіркою) з унітіолом пов’язаний і такий легендарний препарат, як цистамін. Як заміну можна запропонувати ацетилцистеїн, який використовується як засіб від кашлю.

До «важкої артилерії» можна віднести радіопротектори, тобто речовини, що забезпечують хімічний захист від радіації. Найбільш швидкодіючими радіопротекторами є препарати, що володіють судинозвужувальними властивостями. Насамперед можна згадати т. зв. “препарат Б-190” – засіб екстреної медичної захисту при зовнішньому радіаційному впливі. Прийшовший йому на заміну індралін – похідне імідазолу, агоніст a-адренореактивних структур організму – призначений для застосування в екстремальних ситуаціях, що супроводжуються загрозою опромінення в дозах понад 1 Гр, для зниження важкості гострого променевого ураження організму. Препарат призначається всередину в дозуванні 0,45 г (3 таблетки по 0,15 г) за 10-15 хв до передбачуваного опромінення. Тривалість дії радіопротектора – близько 1 год. Знайти практично нереально. Іншим ефективним радіопротектором з групи імідазолінів є нафтизин. Вводиться в обсязі 1 мл за 3-5 хв до передбачуваного опромінення. Щоправда, в наших аптеках частіше зустрічаються банальні краплі в ніс.

Крім того, є один нюанс. Застосування радіопротекторів при короткочасному опроміненні в дозах менше 1 Гр недоцільно, зважаючи на відсутність практично значимого протипроменевого ефекту в цих умовах.

До захисних препаратів можна віднести і препарати, що підвищують радіорезистентність організму за рахунок здатності протягом досить тривалого періоду підвищувати так званий «ендогенний фон радіорезистентності». Препарати цієї групи здатні змінювати співвідношення «ендогенних» (внутрішньо-біологічних) радіопротекторів (біогенні аміни, небілкові Меркаптани і інші компоненти антиоксидантної системи, кортикостероїди) та ендогенних «радіосенсібілізаторов» (продукти перекисного окислення ліпідів та інші прооксіданти) на користь «радіопротекторів». Сюди можна віднести вітаміни, адаптогени (рослинні і тваринні) і таку здавалося б звичну штуку, як рибоксин. Саме він застосовувався для підвищення радіорезистентності в учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Для попередження несприятливих наслідків дії нелетальних доз опромінення можна також використовувати вітаміни і вітамінно-амінокислотні комплекси (що буде під рукою). Рекомендований до застосування для ранньої терапії радіаційних ушкоджень препарат дезоксінат – це сіль дезоксирибонуклеїнової кислоти (натрію дезоксирибонуклеат). Це з’єднання відноситься до коректорів тканинного метаболізму (разом з похідними піримідину, аденозину і гіпоксантину). Більшість з таких з’єднань відноситься до природних метаболітів, необхідних для біосинтезу АТФ та нуклеїнових кислот, або для сприяння прискоренню процесів відновлення ланцюгів ДНК, що пошкоджені радіацією. Як засіб ранньої терапії дезоксінат застосовується не пізніше 24 годин після опромінення: вводиться одноразово внутрішньом’язово або підшкірно в об’ємі 15 мл (75 мг активної речовини).

Серед зоопрепаратів найбільшою радіозахисну активність має прополіс (і ще згадалися білковий гідролізат з гідробіонтів – мідій, рапанів, кальмара, морський гребінців – що здатні підтримувати радіорезистентність організму: препарати МИТІ-К він же «ЛАТЕР», «Рапанін», «Кальмарін», «Гремарін »і т. п.), серед адаптогенів рослинного походження – екстракт елеутерококу і настоянка женьшеню. В умовах підвищеного радіаційного фону прийом препаратів проводиться курсами протягом 14-21 діб з перервами на 2-3 тижні по 20-30 крапель за 30 хв до їди щодня по 3 рази на добу. Профілактичне застосування адаптогенів проводиться в дозах нижче лікувальних: один раз в день (вранці) по кілька крапель настоянки або екстракту. При невеликих дозах препарати добре переносяться. Побічними ефектами препаратів є підвищення артеріального тиску, підвищена збудливість, безсоння.

Чи допомагає горілка або спирт від радіації? Не допомагає, хоча виступати в ролі своєрідного радіопротектора може, нарівні з такими речовинами як ціаніди (!), нітрити, наркотичні речовини, снодійні препарати і транквілізатори. Механізм пов’язаний зі здатністю викликати гіпоксію (кисневе голодування) в органелах організму (але не завдяки блокуванню клітинних рецепторів, як який-небудь гістамін чи ацетилхолін або «бойові антидоти» – β-меркаптоетіламін та споріднені з ними сірковмісні препарати). Набагато ефективніше в ролі адаптогену для зниження ефекту радіолізу води (і т. п. процесів, що протікають в опроміненому організмі) буде червоне сухе вино, що містить чималі дози антиоксидантів.

За метеріалами HABR