Між популярністю й безпекою. Чого бракує чорнобильському туризму?

Ми готували цей матеріал ще до того, як Чорнобильську зону у квітні 2020 року охопила  масштабна лісова пожежа.  Незважаючи на те, що пожежники й добровольці самовіддано займалися її ліквідацією, вогняний смерч спустошив гектари лісу, полів та навіть села.  Будемо  сподіватися, що таке  лихо не повторюватиметься, завдяки спільним зусиллям обєкти зони  залишаться неушкодженими, а  природа з допомогою людей і власних ресурсів відродиться.

До оголошення в Україні карантину зона відчуження багато років приймала відвідувачів і готувалася до нового сезону. Протягом останніх років спостерігалася стійка тенденція до зростання числа охочих відвідати територію, що відчужена внаслідок Чорнобильської катастрофи. Світова пандемія COVID-19, щоправда, внесла свої корективи.

І таке навантаження ставить перед зоною додаткові виклики як впоратися зі щороку більшим потоком  відвідувачів? Адже з часу утворення  Чорнобильська зона відчуження не була призначена для приймання усіх охочих. Її головна мета, яка досі лишається незмінною, — бути бар’єром на шляху поширення радіонуклідів за межі радіоактивно забрудненої території. А також тут тривають роботи з виведення з експлуатації Чорнобильської АЕС і зберігаються радіоактивні відходи та будуються сховища для поводження з відпрацьованим ядерним паливом українських АЕС.

Редакція веб-сайту Uatom.org розбиралася, що можна вдосконалити в галузі «чорнобильського туризму», щоб це було безпечно й не заважало промисловому сектору зони.

 

Чорнобильський туризм сьогодні — різні погляди

Поїхати до Чорнобильської зони відчуження — не те саме, що, скажімо, на морський курорт або в Париж до Ейфелевої вежі. Зона приваблює не шедеврами архітектури чи багатими на експонати музеями, радше навпаки — туди прагнуть потрапити, щоб побачити майже безлюдну територію, порожнє й напівзруйноване місто Прип’ять, яке несе на собі відбиток ядерної катастрофи 1986 року.

«Зона відчуження — це, передусім, радіаційно-небезпечна територія, по-друге — місце, де розміщується  інфраструктура з поводження з РАВ, по-третє — дослідницький майданчик, так звана “лабораторія просто неба”, по-четверте — заповідник, і вже тільки потім це територія, яка становить певний інтерес як туристичний об’єкт», —  нагадує начальник відділу аварійної готовності та радіаційного моніторингу Державного науково-технічного центру з ядерної та радіаційної безпеки (ДНТЦ ЯРБ) Юлія Балашевська.

За 2019 рік зону відвідало 124 тисячі осіб — це наразі рекордна кількість за більш, як 20-річну історію Чорнобильського туризму. Шалений успіх серіалу «Чорнобиль» від НВО, що вийшов у травні того ж року, також сприяв зростанню бажань поїхати до зони, аби побачити те, що й досі викликає інтерес.

Утім, вплив серіалу на популярність турів до Чорнобильської АЕС не слід переоцінювати. За словами голови Асоціації чорнобильських туроператорів Ярослава Ємельяненка, лише 10-15% від туристичного потоку в минулому році додалося завдяки глядачам британського серіалу. «В основному кількість відвідувачів зросла за рахунок постійної роботи операторів на міжнародних туристичних виставках, генеруванням інформаційних приводів, залучення іноземної преси в престури в Чорнобильську зону», — пояснює Ємельяненко.

До Асоціації чорнобильських туроператорів, яку очолює Ярослав Ємельяненко, входить 12 гравців ринку, як українських, так й іноземних. Фото: Facebook Ярослава Ємельяненка

І справді, потік відвідувачів зростає поступово: 36 780 осіб у 2016-му, 71 860 у 2018-му. Хоча ще 2015 року кількість чорнобильських туристів обмежувалася 8400 особами.

Відповідно, збільшується й навантаження на інфраструктуру зони відчуження, яка вже не встигає за темпами туристичних потоків. Уродженець Прип’яті, а нині голова Громадської ради при Державному агентстві України з управління зоною відчуження (ДАЗВ) Олександр Сирота говорить, що проблеми з цим  вже виникають.

«Нинішні потоки відвідувачів мене дещо лякають, але не в тому сенсі, що вони завдають невиправної шкоди, а скорше тим, що зона не гумова. І ось ці очікувані цифри у 200 тисяч і більше — я не зовсім певен, що ми готові до такого потоку інфраструктурно, в першу чергу. Адже навіть минулого року бувало в один день понад тисячу осіб», — висловлює тривогу він.

Олександр Сирота сам стояв біля витоків організованого туризму до ЧЗВ. Фото: Uatom.org

Більшість туристів, за його словами, їде подивитися місто-привид Прип’ять і спеціально налаштовується побачити безлюдні вулиці. «І ось вони зустрічаються на центральній площі або біля колеса [огляду — ред.] і здивовано дивляться одне на одного. Мертве місто без людей, у якому народу більше, ніж коло єгипетських пірамід», — каже колишній мешканець цього міста. За таких умов люди можуть лишатися незадоволеними, адже вони отримують не зовсім те, заради чого приїхали.

У підсумку, «реалії зони відчуження такі, що в ній постійно перебуває (в’їздить та виїздить) величезна кількість людей, багато з яких не володіє навіть елементарними знаннями з радіаційної безпеки,  вже не кажучи про навички використання засобів захисту, в яких деякі відвідувачі полюбляють фотографуватися», — зауважує Юлія Балашевська.

Такий стан речей утворюється через те, що Чорнобильський туризм є сферою, яка генерує миттєвий прибуток для її бенефіціарів. Тільки за перші два місяці 2020 року Чорнобильську зону відвідало більше 10 тисяч осіб. Правда, через загальнодержавний карантин, пов’язаний зі світовою пандемією COVID-19, Державне агентство України з управління зоною відчуження допуск туристів тимчасово призупинило.

На думку начальника відділу аварійної готовності та радіаційного захисту — державного інспектора  Держатомрегулювання Тетяни Кутузової, діяльність  зі збільшення відвідувачів зони відчуження в туристичних цілях без врахування принципів культури безпеки не відповідає основним принципам радіаційного захисту: виправданості, неперевищення та оптимізації.

Великий наплив відвідувачів призводить до тривалих черг на в’їзді в ЧЗВ. Фото: Бі-Бі-Сі

Вона також звертає увагу, що законом  «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачаються обов’язкові заходи для запобігання винесенню радіонуклідів з території зон радіоактивного забруднення,  моніторингу  природного середовища та медико-біологічного моніторингу, утримання території в належному санітарному і пожежобезпечному стані, застосування методів фіксації радіонуклідів на місцевості.

Усі види діяльності повинні проводитись з обмеженням загальної колективної дози радіоактивного опромінення, а також з обмеженням кількості залучених осіб. Забороняється  будь-яка інша діяльність, яка не забезпечує режим радіаційної безпеки у зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення.

«Необхідні зміни законодавства. Території мають бути або офіційно визнані на державному рівні “ситуацією існуючого опромінення”, умовою діяльності на якій залишається  необхідність проведення детального радіаційного моніторингу, або утримуватись у  режимах, що встановлені Законом», — додає державний інспектор. 

«В умовах аварійного радіаційного забруднення території — фактично відкритого джерела іонізуючого випромінювання, за відсутності якісних картографічних матеріалів з відображенням характеру забруднень і динаміки  змін, виправданим може бути лише туризм з науковою або професійною метою», — вважає вона і наводить приклад АЕС «Фукусіма» в Японії, на якій, до речі не було викиду ядерного палива за межі установок, однак доступ до цього часу у контрольовану зону обмежено всім охочим, за винятком професійної діяльності, у т. ч. представників ЗМІ.

Зону відчуження навколо «Фукусіми» суттєво  зменшено за останні роки, оскільки вона не була забруднена трансурановими елементами. І туди дозволено повертатись насамперед людям, які мали там свої домівки. Ментальність японців не дозволяє виставляти на показ місця масових трагедій. Для розповіді і пам’яті про них існує великій вибір cучасних технологій  і засобів мистецтва.    

 

Зона: радіація, звірі й аварійна архітектура

Чорнобильський туризм можна прирівняти до екстремального. Адже попри те, що від 1986‑го рівень радіації в зоні знизився, все ж, радіаційний фон ще значно вищий ніж був до аварії, особливо в 10‑кілометровій зоні навколо ЧАЕС.

А саме там розташовані найпопулярніші «туристичні» об’єкти, відвідування яких входить у більшість стандартних турів: сама станція, стела «Прип’ять» на під’їзді до неї, «Рудий ліс», село Копачі, дитячий садок, і звісно ж, місто Прип’ять. Ще дві найпопулярніші локації — місто Чорнобиль і велетенська радіолокаційна станція виявлення запусків балістичних ракет «Чорнобиль-2» («Дуга») залишилися в дещо чистішій 30‑кілометровій зоні.

Панорама проммайданчика Чорнобильської АЕС. Фото Олександра Сироти

Але й там радіація теж є, а отже й ризики для здоров’я людини. На цьому наголошує й Олександр Сирота: «Поїздка в зону завжди була пов’язана з певними ризиками. Абсолютно завжди. Коли говорять, що це безпечно — це некоректно й неправдиво». Тому всі відвідувачі своїм підписом зобов’язуються дотримуватися низки правил безпеки в Чорнобильській зоні. Допуском і супроводом туристів займається держпідприємство «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення» (ЦОТіЗ) ДАЗВ. Помічник директора ЦОТІЗ Кирило Гарник нагадує, що в зоні відчуження заборонено:

  • вживати їжу на відкритому повітрі;
  • відвідувати будівлі, дахи й інші споруди;
  • курити в недозволених місцях;
  • лягати, класти на землю будь-які речі, а також піднімати будь-що з землі;
  • відлучатися від своєї групи;
  • вживати будь-які алкогольні напої та психотропні речовини.

Відвідувачі повинні носити одяг, який максимально закриває тіло, слідувати лише за маршрутом екскурсії й дослухатися до вимог супроводжуючої особи.    

РЛС «Чорнобиль-2» («Дуга»). Фото Олександра Сироти

Усі ці заборони й обмеження продиктовані реальними небезпеками, які ймовірні на території зони.

«Навіть якщо не брати до уваги радіаційний фактор (хоча його не можна не брати до уваги), — це дикі тварини, яких сила-силенна, — розповідає Сирота, — У тій же Прип’яті можна, гуляючи взимку, зустріти двох-трьох вовків, які тебе проводжають. Тримають дистанцію 100 метрів. певний час ходять за тобою, потім їх стає нудно, і вони йдуть. Змії, шершні в гніздах у закинутих будинках».

Частим гостем у центрі Прип’яті є, наприклад, лось. Також там бродять олені, лисиці й кабани. Шанс нападу диких тварин, за словами Олександра, невисокий, але зустріти їх під час відвідин дуже й дуже імовірно.

«Це ризики, пов’язані зі зруйнованою інфраструктурою, — веде далі він. — Навіть на вулицях вони є. Це зарослі відкриті каналізаційні колодязі, не кажучи вже про будівлі, об’єкти й тому подібне».

Єдині постійні мешканці Прип’яті – тварини, яких можна зустріти й під час екскурсії. Фото Олександра Сироти

На особисте переконання Сироти, заборона на вхід в абсолютно всі будівлі й об’єкти інфраструктури, які не діють, є найважливішою для відвідувачів: «Можна заходити в туалети, у спеціально відведені місця. Решта все — табу». Причина проста: усі будівлі Прип’яті без винятку аварійні. Неаварійних немає — є лише ті, які можуть впасти раніше або пізніше.

Радіаційний фактор Сирота ставить на третє місце після двох попередніх. «Навіть за дотримання всіх правил, норм радіаційної безпеки, він усе одно присутній, і гарантувати на 100%, що в організм людини нічого не потрапить, ніхто не може й не має ані найменшого права», — переконаний експерт. Порівняння доз опромінення в Прип’яті та під час авіаперельотів, де гамма-фон може бути вищим, він вважає некоректним.

«Згадаймо ще, що під час подорожі літаком не існує жодних довгоживучих радіонуклідів, які ніяким чином не потраплять у ваш організм. А в зоні така ймовірність, м’яко кажучи, не нульова», — пояснює Олександр.

Тим паче, що в ґрунтах, повітрі, воді  та на будь-яких  поверхнях у зоні відчуження, вважають у Держатомрегулюванні, можуть міститися трансуранові елементи з високою радіотоксичністю та характеристиками, непомітними для звичайних  дозиметрів.

Усі без винятку будинки в Прип’яті аварійні, тому заходити в них заборонено. Фото Олександра Сироти

Усі перелічені небезпеки відвідувач повинен усвідомити й прийняти на себе відповідальність за своє здоров’я.  І до того ж, за словами Юлії Балашевської, перебування в зоні відчуження не лише впливає на відвідувача та створює певні ризики для його здоров’я, але й навпаки: відвідувачі можуть становити небезпеку для Зони відчуження, особливо в пожежонебезпечний період.

До слова, щодо масштабних пожеж квітня 2020 року — Тетяна Кутузова застерігає, що внаслідок цього зв’язана/депонована рослинністю активність вивільнилась у повітря,  осіла з випадіннями,  попелом  і буде тривалий час перебувати в рухомому стані.  Там, де рослинність вигоріла до піску, з пилом додатково в повітря піднялися «гарячі частки» аварійного викиду, динаміку руху яких наразі вивчають  українські та японські вчені.

Цілий квітень 2020 року в зоні відчуження горіли трава й ліси. Фото Олександра Сироти

70—80% туристів приїжджають до зони відчуження з-за кордону.  «За кількістю іноземців, яких приймає зона відчуження, з нею може конкурувати хіба що МЗС», — жартує завідувач наукового відділу Чорнобильського радіаційно-екологічного заповідника Денис Вишневський, який має досвід супроводу груп як просто відвідувачів, так і спеціалістів.

Помітно, що підходи українських та закордонних туристів до феномену Чорнобиля відрізняються.  

Ярослав Ємельяненко каже, що іноземці в цілому реалістичніше дивляться на зону і приїжджають уже значно краще підготовленими теоретично, ніж наші співвітчизники. Він пояснює це тим, що у ставленні українців до зони як до спадщини Чорнобиля все ще домінують емоції.

Кожному відвідувачу компанії-оператори заздалегідь розповідають сценарій екскурсії, а гідів навчають доступно роз’яснювати правила безпеки, необхідні безпосередньо під час туру, а також базові навички виживання населення під час ядерних аварій з досвіду Чорнобильської катастрофи. Інструктаж з правил безпеки проводиться на КПП «Дитятки», на в’їзді в зону. Як запевняють у ЦОТІЗ, на випадок надзвичайних ситуацій із туристами є відпрацьований порядок дій.  

Найчастішим наслідком порушення правил поведінки в зоні представник ЦОТІЗ Кирило Гарник називає радіаційне забруднення взуття туристів. Це означає, що, імовірно, відвідувач відхилився від основного маршруту екскурсії й заліз у «радіоактивну пляму». Якщо після дозиметричного контролю взуття не вдалося дезактивувати, туристові нічого не лишається, як залишити його на КПП.  

«Останній випадок був коли відвідувач був у взутті з пошкодженою підошвою, і певно, туди потрапила якась радіоактивна частинка, яку не вдалося вимити. Тому довелося залишити це взуття в зоні відчуження, де воно й поховане зараз.  Думаю, якби це взуття не було пошкоджене, то після обробки, дезактивації він би в цьому взутті поїхав», — говорить Гарник.

Проте, як запевняє голова Громадської ради ДАЗВ, за неухильного дотримання всіх правил, ризики для здоров’я справді будуть мінімізовані.

 

Промзона відчуження й «дике Полісся»

Більшість туристичних маршрутів пролягають місцевостями просто неба. Окрім згаданих локацій: Чорнобиль-2, міст Чорнобиля й Прип’яті, це також села лівого берега р. Прип’ять. Проте є навіть тури туди, звідки все почалося, — на об’єкти Чорнобильської атомної електростанції.

Туроператори запевняють, що ці екскурсії мають великий попит серед відвідувачів. У ході маршрутів відвідувачам показують «мозкові центри» станції — блочні щити управління (БЩУ) не тільки 1‑го й 3‑го, а навіть сумнозвісного 4‑го  енергоблока.

«На БЩУ першим чи третім блоком ЧАЕС рівні опромінення приблизно дорівнюють рівням в центрі Києва. Тут ще у 2000 році щоденно працювали люди. — розказує Ярослав Ємельяненко й додає: А ось щит управління четвертим енергоблоком має набагато більше опромінення. І щоб уникнути навіть теоретичної шкоди, його дозволяється відвідувати не довше 15-20 хвилин».

За його словами, всі ці маршрути були перевірені фахівцями ЧАЕС і затверджені адміністрацією станції.

Екскурсія на блочний щит управління. Фото Олександра Сироти

Але ЧАЕС — не єдине підприємство зони відчуження. Промислову частину зони складає низка сховищ для радіоактивних відходів (РАВ) різного типу, які входять у комплекс «Вектор», пункти захоронення РАВ й пункти тимчасової локалізації РАВ, а також майже добудоване Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП). Вочевидь, є об’єкти, куди не варто пускати сторонніх.

В Асоціації чорнобильських туроператорів переконують, що туризм на роботу промислового сегменту зони відчуження не впливає. Маршрути розроблялися з урахуванням цього чинника. Якщо проводяться якісь надзвичайні або випробувальні роботи, підприємства інформують гравців туристичного ринку, а ті коригують графік своїх екскурсій. Відвідувачам пояснюють, де можна робити фото, а де — ні.  

Голова Асоціації виділяє ще один фактор, чому чорнобильський туризм співіснує з промисловою діяльністю: «Окрім безпосередньої роботи з радіоактивними відходами, у всіх підприємств в зоні відчуження є зобов’язання інформування громадськості. Неможливо поінформувати людей краще,  як показати наочно».

Ємельяненко має на увазі закон «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», стаття 10 якого передбачає право громадян відвідати ядерний об’єкт із пізнавальною метою.

Один із пунктів тимчасової локалізації радіоактивних відходів. Фото Олександра Сироти

І на думку начальника відділу аварійної готовності та радіаційного моніторингу ДНТЦ ЯРБ Юлії Балашевської такі візити є виключно позитивними.

«По-перше, вони проходять під наглядом спеціалістів з радіаційної безпеки, а по-друге, сприяють інтересу до технології, покращують розуміння людьми складності галузі, дозволяють оцінити обсяги робіт, які виконуються, зокрема, для подолання наслідків аварії», —  пояснює вона.

Кирило Гарник, який працює на підприємстві, що безпосередньо завідує допуском відвідувачів у Зону, підтверджує, що серйозних нарікань на туристів з боку адміністрації ЧАЕС або інших промислових об’єктів не було.

«Є у нас проблема зі сміттям, але ми працюємо над цим. Я не думаю, що це така велика проблема. Працюємо над організацією інфраструктури, над утилізацією сміття. Точніше, ми не доводимо ситуацію до критичної, а намагаємося збирати й перетворювати ці відходи на вторинну сировину», — ділиться Гарник.

Денис Вишневський вважає, що на екосистему Чорнобильського заповідника туризм не впливає. Фото: Facebook Дениса Вишневського

Проте на екосистему зони відчуження чорнобильський туризм радикально не впливає  завдяки тому, що основні туристичні маршрути ведуть до 10‑кілометрової зони, говорить завідувач відділу радіаційно-екологічного заповідника Денис Вишневський. За оцінкою науковця лише близько 5% загальної чисельності туристів пересуваються маршрутами, які пролягають деякими місцевостями заповідника, під час кількаденних поїздок.

«Але вони їдуть автобаном Дитятки—Чорнобиль, десь стали, метрів 100200 відійшли до локації (церква в селі Красне чи ще кудись) — і все. Наразі я не бачу проблем, — каже він і пояснює:  Туристи не рибалять, не готують їжу. Ті проблеми, які бувають у національних парках, де є зони відвідування, у нас відсутні».

 

Штрафи не стримують радіацію

Найбільший клопіт і небезпека походять од відвідувачів-нелегалів («сталкерів»). «Вони ходять неконтрольовано територією й лазять на радіаційних могильниках, лазять на Буряківку, на відстійники техніки, — де тільки вони не лазять. Вони цим хизуються, знімають відео, як вони в “Рудому лісі”… І весь контроль, який відбувається потім у випадку їх спіймання — оформлення протоколу про адміністративне порушення», — обурюється Олександр Сирота.

З точки зору радіаційної безпеки, це, по суті, відсутність жодного контролю. Бо є десятки підтверджених випадків, коли нелегали свідомо виносили за межі зони на собі радіоактивні предмети, а потім хвалилися ними в Інтернет-блогах.

Ярослав Ємельяненко ще більш категоричний у своїх оцінках цього явища: «Де-юре вони є терористами, що доставляють радіацію в населені пункти України та навіть усього світу. На жаль, з боку держави за всі ці роки ми не отримали адекватної реакції».

Проблема в тому, відзначають експерти, що українське законодавство про відповідальність за нелегальне проникнення в зону відчуження ухвалювалося тоді, коли явища сталкерства практично не існувало, за винятком одиничних випадків. Тож досі це кваліфікується як адміністративне правопорушення (ст. 46 Кодексу про адміністративні правопорушення) зі штрафом від 340 до 510 грн, який сталкери сплачують теж далеко не завжди.

Цих адмінпротоколів може бути незліченна кількість — закон не передбачає посилення відповідальності за рецидиви.

Олександр Сирота показує архівне фото Прип’яті до аварії під час авторської екскурсії “Прип’ять очима хлопчиська”. Фото Руслани Чечуліної

На думку Сироти, саме на цьому варто було б робити акцент у подібних ситуаціях. Адміністративним протоколом можна обмежитися, якщо порушника зловили недалеко від входу в зону. «Та якщо тебе спіймали в 10-кілометровій зоні, то вже, будь ласка, пройди все, що належить пройти в таких ситуаціях, щоби встановити, де ти був, що ти на собі виніс», — пропонує він.

Сирота має на увазі лабораторні дослідження, зокрема спектрометричне випромінювання людини (вимірювання активності цезію в організмі), які сталкери мали би оплачувати зі своєї кишені: «Інакше, як ми можемо бути певні, що вони не полазили в “Рудому лісі”, а потім у цьому ж одязі не сіли в маршрутку “Дитятки—Київ”?».

Проте певні надії на вдосконалення законодавства про відповідальність за сталкерство є. Зараз у парламенті проходить усі щаблі законотворчого процесу законопроект, розроблений у 2017 році за участі ДАЗВ і за рекомендаціями Громадської ради попереднього скликання.

Він передбачає серйозне збільшення сум штрафів і посилення відповідальності за рецидививід адміністративної до кримінальної. Проте, бідкається чинний голова Ради, у ході доопрацювання з тексту законопроекту з подачі МВС вилучили статтю, яка передбачала для порушників громадські роботи за рішенням суду.  

«Тому що одна річ заплатити навіть тисячу доларів. Для багатьох гроші не питання, особливо якщо вони за бабки ведуть нелегально іноземних туристів. То необхідність відпрацювати 14 днів на фарбуванні парканів в Іванківському районі, напевно, багатьох би остудила», — говорить Сирота.  

 

Туризм і «овертуризм»: як зробити відвідування зони комфортним?

Для легального ж туризму найбільшою проблемою залишається нерозвиненість інфраструктури зони відчуження. Ярослав Ємельяненко навіть схильний вважати, що якби не світова пандемія коронавірусу й жорсткі карантинні заходи в Україні, Зона не витримала б очікуваного напливу відвідувачів. «Навіть у 2019 році ми відчували, що в Прип’яті наближається так званий “овертуризм”. Тому зараз маємо час, аби як слід підготуватися до сезону після виходу з кризи», — говорить він.

Єдиними воротами в Чорнобильську зону для туристів на сьогодні залишається КПП «Дитятки» в Іванківському районі Київської області. Останнім часом триває модернізація цього пункту, у планах — побудувати хостел, ресторанний комплекс і Чорнобильський візит-хаб. Та попри це, один КПП, навіть ультрасучасний, не в змозі обслуговувати нинішні обсяги відвідувачів, особливо якщо їхатиме три, чотири чи п’ять тисяч туристів на день.

За словами Сироти, адміністрація зони усвідомлює цю проблему й працює над тим, щоб за подібним взірцем облаштувати й інші КПП: «Є перспектива, що ”Страхолісся” відкриється на в’їзд. Це напряму залежить від кількості відвідувачів, які їхатимуть у зону. Там будуються готелі, є цікавий напрям — села Куповате, Опачичі, куди їздять відвідувачі за багатоденними програмами. І зараз це об’їзд неякісною дорогою, а через Страхолісся це можна було б зробити в рази простіше».

Крім того, голова Громадської ради ДАЗВ пропонує оптимізувати дозиметричний контроль для відвідувачів. Зараз туристи проходять його двічі: на виїзді з 10‑кілометрової зони на КПП «Лелів» і в «Дитятках», залишаючи 30-кілометрову зону. «Я вважаю, що дозконтроль на КПП “Лелів” не просто неефективний, а ще й підвищує ризики забруднення відвідувачів», —  каже Сирота.

Стійки дозиметричного контролю, який мають проходити всі, хто залишає зону. Фото Олександра Сироти

Річ у тім, що основна функція дозконтролю на КПП «Лелів» перевірка підрядників, які працювали на спорудженні арки Нового безпечного конфайнменту (2012—2016). Це внутрішній бар’єр, щоб із «брудної» зони мешканці Чорнобиля не вивезли на собі радіоактивний бруд у жилу зону. Відповідно, він має й більші пороги вимірювань, ніж ті, що на зовнішньому КПП «Дитятки».

«І уявімо тепер ситуацію: підрядник, який залучений до яких-небудь достатньо брудних робіт, проходить цей контроль, потім на ці ж стійки стає  відвідувач і потім “дзвенить” на КПП “Дитятки”, тому що він забруднив руки об те, що там лишив підрядник»,  веде далі Олександр.

Внутрішній дозконтроль відвідувачів, на його погляд, обґрунтований тільки під час багатоденних турів, щоб туристи не несли бруд із промислової зони в готель Чорнобиля. Але в такому разі він пропонує поставити для відвідувачів окрему стійку, щоб не змішувати їх із підрядниками.

Також експерт вважає, що вимогу обмежувати термін перебування туристів у зоні п’ятьма днями теж можна послабити:  «У будь-якому разі, навіть якщо вони будуть не п’ять днів, а шість чи навіть 12 днів перебувати, то, дотримуючись правил, вони поза всього бажання не отримають доз, за яких це було б ризиковано. Тому я взагалі не певен, що в цьому є гостра потреба, з урахуванням того, що нині всі групи в обов’язковому порядку проходять дозконтроль, і їх доза контролюється».

Йому опонує фахівець з радіаційної безпеки Юлія Балашевська:

«Я не впевнена, що “туристичні оператори” можуть гарантувати, що в групах відвідувачів немає вагітних жінок або онкохворих, або людей, у яких може статися епілептичний напад просто у Прип’яті. Перебування у Зоні протягом декількох діб для відвідувача, який приїхав “просто подивитися”, теж вважаю необґрунтованим». 

Пані Балашевська покладає відповідальність за безпеку відвідувачів зоні відчуження в першу чергу на органи, які дозволяють такі відвідини. Відповідно, вони ж, на її думку, мають їх контролювати. Послаблення контролю на догоду відвідувачам, за її словами, автоматично означає підвищення ризиків.

Саме по собі явище ознайомчих візитів у зону відчуження Балашевська вважає не розвагою, а радше можливістю для просвітництва: 

«Аналізуючи дописи пересічних громадян у соцмережі у світлі нещодавніх пожеж у ЧЗВ — заклики пити йод, наприклад, — говорить вона, — можу сказати, що у переважної більшості людей відсутня чітка картинка щодо процесів, які мають місце у зоні відчуження. А тому те, що приносить знання, є корисним».

Тетяна Кутузова деталізує, які це мають бути знання: «Туризм, який підтримується на державному рівні, має працювати на демонстрацію успіху, розповідати про сучасні технології і заходи безпеки, виховувати повагу до тих, хто виконував свій обов’язок до кінця у найтяжчі часи аварії та продовжує це робити зараз, впроваджувати ту саму “культуру безпеки” в маси і голови керівників усіх рівнів,  за  відсутності якої  виникає ланцюгова реакція безвідповідальності за репутаційні втрати держави, як отримувача міжнародної допомоги на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи»

Але, щоб користь дійсно була користю, на думку пані Балашевської, має виконуватися низка обов’язкових умов:

  • чіткий регламент відвідування, вимоги та обмеження щодо чисельності груп, періоду та тривалості їх перебування в Зоні;
  • 100-відсотковий індивідуальний дозиметричний контроль зовнішнього опромінення;
  • інструктаж повинен бути не простою формальністю, а вичерпною розповіддю про можливі ризики для здоров’я;
  • кількість людей у групі повинна бути невеликою, що дозволяло б екскурсоводу втримати їх усіх у полі зору;
  • наявність продуманого плану евакуації відвідувачів у разі, наприклад, пожежі;
  • заборона відвідування зони в певні періоди року;
  • постійне виховання культури безпеки та радіаційного захисту.

«Тільки на прикладі таких візитів можна говорити про реалізацію принципу виправданості, — підкреслює вона. — Особисто я дуже скептично ставлюся до бажання на власні очі побачити “наслідки неправильних рішень” у якості обґрунтування для досить розважальної поїздки в Прип’ять, яка супроводжується сотнями селфі. Алея з назвами мертвих сіл у Чорнобилі — хіба може бути щось більш промовисте щодо наслідків неправильних рішень?».

Юлія Балашевська скептично ставиться до розважальних поїздок у Прип’ять. Фото прес-служби ДНТЦ ЯРБ.

Чорнобильський туризм може виконувати освітню функцію поширення знань про Чорнобильську катастрофу, заходи з подолання її наслідків аварії і про поводження з радіоактивними відходами як умови безпечного функціонування ядерної галузі України загалом. Однак за умови, якщо індустрію відвідування зони спрямувати у потрібне русло.

Це має включати як безперечне дотримання заходів і фізичної, і радіаційної безпеки відвідувачів, так і суттєві інфраструктурні вдосконалення, які дозволять краще контролювати потоки екскурсантів і забезпечувати задоволення їх потреб.

Слід розмежувати функції національного оператора  поводження з РАВ та управління зоною відчуження і функції обслуговування відвідувачів. Тоді туроператори зможуть напряму, без посередників, співпрацювати із суб’єктами господарювання на відповідних територіях.

«І ці суб’єкти, а не чиновники зможуть турбуватися про стан і привабливість туристичних локацій. Зазвичай, ліцензіати відповідально ставляться до безпеки своїх відвідувачів, а також ведуть належний облік результатів індивідуального дозиметричного контролю», коментує Тетяна Кутузова.

При цьому варто завжди пам’ятати, що райони в безпосередній близькості до ЧАЕС це територія спеціального промислового використання, призначена для вдосконалення інфраструктури поводження з радіоактивними відходами і з відпрацьованим ядерним паливом. Решта території це   радіаційно-біосферний  заповідник з обмеженим доступом людини. Майданчик ЧАЕС  на сьогодні є й має розвиватися в майбутньому як дослідний та науковий центр високих технологій в Україні.

Потенційному ж відвідувачу варто ретельно зважити всі «за» і «проти» такого візиту для нього особисто, оскільки жодна комерційна чи державна структура не дбатиме про здоров’я візитера більше за нього самого. Адже ринку страхування радіаційних ризиків в Україні, на відміну від туристично, ще не створено.

Більше про можливі ризики для здоров’я та правила поведінки під час відвідувань Чорнобильської зони читайте у статті:

Чорнобиль здорової людини: гід Зоною відчуження від фахівця з радіаційного захисту

Редакція веб-сайту Uatom.org.