Уроки Хіросіми й Нагасакі

75 років тому два атомні удари з боку Сполучених Штатів Америки змусили здригнутися Японську імперію. Два міста, Хіросіма й Нагасакі, були майже цілком стерті з лиця землі, а десятки тисяч їхніх жителів загинули відразу. Ці бомбардування стали не просто ще одним рядком у хроніці Другої світової війни, а винятковою подією, яка змінила уявлення людства про зброю, війну й дію радіації. Це було перше застосування нової на той час атомної зброї проти людей.

До початку серпня 1945 року Японія залишилася єдиною державою, яка чинила опір Об’єднаним Націям. На Тихому океані її армія зазнала серії поразок від військ США, і воєнні дії підступили до території самої Японії. Японському окупаційному режимові на частині земель Китаю загрожувала Червона армія СРСР.

Запекла боротьба за японські острови Іводзіма й Окінава в березні—червні 1945 року показала, що японські військові готові фанатично битися, незважаючи на жодні втрати. Військовий режим, який був при владі в країні, відкидав будь-яку можливість капітуляції й готувався дати вирішальну битву арміям Союзників на своїй батьківщині.

Рішення про застосування атомних бомб підписав президент США Гаррі Трумен 25 липня. Бомби не згадувалися в Потсдамській декларації з вимогою беззастережної капітуляції Японії, виданій американським, британським і китайським урядами наступного дня. Але відмова японців виконувати ультиматум, оголошена 28 липня, додала ще більшої рішучості керівництву США застосувати свою «козирну карту». 

Перша у світі атомна зброя з’явилася завдяки реалізації американського проєкту «Манхеттен». Група американських і європейських науковців (серед яких був і українець Георгій Кістяковський) під керівництвом Роберта Оппенгеймера працювала з 1942 до 1945 року і створила три зразки атомних бомб. Перший підірвали на випробуваннях 16 липня 1945-го, а два інші призначалися для бойового застосування.

Перша бомба «Малюк» містила 64 кілограми високозбагаченого урану-235, з яких у ланцюговій ядерній реакції для вибуху брало участь дещо більше за 1% цієї маси. Її потужність складала, за різними даними, 13-18 кілотонн тротилу. Другий снаряд «Товстун» був оснащений не ураном, а 6 кілограмами плутонію-239, що доводило його потужність до 21 кілотонни.

6 серпня 1945 року американський літак Б-29 «Енола Гей» скинув «Малюка» на місто Хіросіму. Місто обрали мішенню через те, що це був важливий центр керівництва обороною півдня Японії — тут розташовувалися штаби одної з армій, військово-морського флоту, військовий порт і низка складів з боєприпасами.

Того дня інженер фірми «Міцубісі» Цутому Ямагуті, який приїхав до Хіросіми по роботі, прямував до суднобудівного заводу. «Був ясний, по-справжньому хороший день, нічого взагалі незвичайного», —  згадував він. О 8:15 ранку він почув гуркіт літака. «Я глянув у небо й побачив, як Б-29 скинув два парашути. Я дивився на них, аж раптом, ніби спалах магнію, стався великий спалах у небі, і мене збило з ніг». Коли Ямагуті прийшов до тями, він побачив гігантський, схожий на гриб, стовп вогню.

«Він був схожий на торнадо, хоча не рухався, а ріс і розширювався на вершині, —  розповідав він. — Це супроводжувалося  призматичним світлом, яке мерехтіло в заплутаному ритмі, наче калейдоскоп».

Жертвами бомбардування в перший день стали близько 80 000 жителів міста. У перші хвилини вибуху загинули майже всі, хто перебував на відстані до 800 метрів від епіцентру. Світлове випромінювання миттєво обертало людей на попіл, залишаючи від них лише обриси на стінах і хідниках. Осередки пожежі, яка виникла, перетворилася на вогняний смерч, який понищив усе в радіусі 1,5 км від епіцентру. Радіус руйнівної дії вибуху досягав 10 кілометрів. 

Цутому Ямагуті решту дня пересидів у бомбосховищі, а наступного дня поїхав додому, щоб підлікувати опіки в лікарні та продовжити роботу. Подальші події здаються фатальним збігом нещасливих обставин.

Містом, де він постійно жив і працював, було Нагасакі. 9 серпня, коли забинтований Цутому Ямагуті прийшов у контору верфі «Міцубісі», бомбардувальник Б-29 «Бокскар» прямував до міста, щоб скинути на нього атомну бомбу «Товстун». Та Нагасакі не було основною ціллю американської авіації. За планом, Б-29 повинен був завдати удару по місту Какура, де розташовувався найбільший у Японії військовий арсенал. Проте погана погода й видимість не дали зробити цього й літак повернув до запасної цілі — Нагасакі. 

Місто було центром промисловості, де виготовляли сталь, гармати, торпеди, різну військову техніку й кораблі – на верфі, де працював Ямагуті. Він якраз розмовляв із своїм начальником, як об 11-й годині місто відчуло струс – це розірвався «Товстун». Цього разу Цутому Ямагуті не одержав травм.

Але ті, хто був на вулиці описували апокаліптичні картини. «Мені в очі вдарило сліпуче світло, в якому перемішалися кольори хакі, жовтий і жовтогарячий… За мить світло зробилося яскраво-білим. Пам’ятаю, у мене виникло почуття, ніби я залишилася сама на світі. Далі почувся оглушливий рев, і я знепритомніла», — розповідала Рейко Нада, якій тоді було 9 років.

Коли вона прийшла до тями і з мамою прямувала до бомбосховища, то бачила таке: «На мені не було ані подряпини. Мене врятувала гора Конпіра. Але люди, які перебували по інший бік гори, постраждали жахливо. У тих, хто сяк-так добирався звідти, були вилізлі з орбіт очі і скуйовджене волосся, майже всі були голі, бо одяг згорів, а обпечена шкіра звисала з них клаптями».

На відстані до кілометра від епіцентру вибуху майже миттєво загинули всі люди й тварини. У радіусі двох кілометрів не лишилося майже жодної цілої будівлі. Вогняного смерчу, як у Хіросімі, не сталося, але вибухова хвиля й наступні пожежі знищили повністю або пошкодили частково майже 90% міських будівель.   

Людські жертви не обмежувалися загиблими в день бомбардування. Від ран, травм і хвороб, спричинених наслідками бомбардування, люди продовжували помирати і в наступні місяці. До кінця 1945 року сукупна кількість жертв у Хіросімі склала від 90 до 166 тисяч осіб, а в Нагасакі — від 60 до 80 тисяч. Причому лікарі почали діагностувати невідомі їм клінічні випадки — коли люди, які вціліли під час бомбардування, помирали за кілька тижнів після нього. Так проявлялося ураження променевою хворобою від атомних вибухів.

До речі, спершу радіоактивному забрудненню не приділяли увагу — про його наявність просто не знали. Тож після нальотів з обох міст не проводили евакуації населення, їх відбудовували, щоб заселити заново. 

Політичне керівництво Японії було приголомшене. 10 серпня воно погодилося капітулювати, а 15-го числа бойові дії припинилися. Офіційний акт про капітуляцію країна підписала 2 вересня 1945 року, тим самим поставивши крапку в шестирічній Другій світовій війні.

Наступні десятиліття позначилися поширенням атомної зброї у світі, а також розвитком потужності зарядів і засобів їх доставки, так що «Малюк» і «Товстун» на тлі сучасних ядерних арсеналів виглядають, наче немовлята. Проте, на щастя, проти людей ядерну зброю більше не ніколи застосовували. 

Навколо виправданості атомних бомбардувань Хіросіми й Нагасакі досі ламають списи історики й політики. Прихильники вказують на те, що колосальне враження, яке застосування бомб справило на японських керівників, прискорило прийняття рішення про капітуляцію. Інакше, говорять вони, подолати Японію можна було б лише висадкою великої кількості військ на її острови. Досвід подібних операцій на інших театрах війни, а також готовність японських мілітаристів вести тотальну війну, принісши в жертву всіх, хто здатен носити зброю, свідчили, що повномасштабне вторгнення спричинить багатомільйонні жертви як з боку Союзників, так і – військових і цивільних японців. Отже, виходить, що атомні бомбардування зберегли значно більше життів, ніж забрали.

Ті, хто не згоден з такою аргументацією, вказують на те, що у США були інші мотиви для застосування атомної зброї. Адже Японія й так хиталася під натиском американських і радянських військ, і її капітуляція була питанням часу. Руйнівна сила цієї зброї, наголошують противники бомбардувань, спричинила значно більшу шкоду цивільному населенню та інфраструктурі, ніж об’єктам військового призначення. На думку опонентів, головною метою застосування ядерної зброї проти Японії була демонстрація могутності Сполучених Штатів цілому світу й передусім Радянському Союзу. Тим більш невиправданим, з огляду на це, було бомбардування другого міста.

І справді, достеменно відомо, що американське військове командування при виборі цілей спиралося на психологічний ефект від бомбардування як на один із найважливіших факторів. Іншим фактором була наявність умов, які  допомогли б краще поширити інформацію про руйнівну силу зброї у світі. Тому серед приречених міст було й Кіото – давня столиця й важливий культурний та економічний центр країни, яку військовий міністр США викреслив зі списку в останній момент.

Суперечки щодо ролі атомних бомб у наближенні кінця світової війни навряд чи скоро  закінчаться. Однак людство може винести з цих двох епізодів важливі й, може, навіть рятівні для себе уроки. Колосальна руйнівна дія атомної зброї показала, що для неї немає різниці, де комбатанти, а де цивільні: вона зметає все на своєму шляху. Будь-яке бойове застосування атомної зброї автоматично означатиме численні втрати цивільного населення, яке не бере участі у війні. Тим більше, що ядерні заряди в сучасних балістичних ракетах здатні перетворити на пустелі площі завбільшки з цілі країни.

Тим, хто не загинув одразу, продукти атомного вибуху спричиняють важкі поранення й неймовірні страждання. А радіаційне опромінення відбивається далекосяжними пошкодженням здоров’я, які можуть призводити до смерті через місяці, а то й роки після того. Уцілілі в Хіросімі й Нагасакі (їх називають «хібакуся») часто до кінця життя мали підірване здоров’я та частіше хворіли на рак.

Хіросіма й Нагасакі являли собою одиничні ядерні удари з боку однієї воюючої сторони, тому їхні наслідки відчули на собі лише жителі цих міст.  Однак якщо гіпотетично почнеться війна між кількома ядерними державами, то обмін ударами неодмінно означатиме безпрецедентні руйнування, людські жертви й екологічну катастрофу планетарного масштабу аж до знищення всього живого.

І крім того, з огляду на ці смертоносні наслідки, небезпека посилюється за ймовірності, що атомна зброя опиниться в руках якогось непередбачуваного диктатора або угрупування терористів-фанатиків.   

Тому Хіросіма й Нагасакі повинні залишитися в історії як застереження людству й нагадування, що атомна енергія повинна слугувати тільки для мирних цілей.

Редакція вебсайту Uatom.org.