Бути чи не бути або все що ви хотіли знати про будівництво ХАЕС 3, 4

За дивним збігом обставин, раз у кілька років інформаційний простір сколихує новина про будівництво атомних енергоблоків Хмельницької АЕС №№ 3, 4. Експерти такі повідомлення сприймають радше із саркастичною посмішкою, а громадськість взагалі не знає як реагувати через брак незаангажованої інформації. Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки як організація науково-технічної підтримки Державної інспекції ядерного регулювання України вбачає за свій обов’язок донести до українців інформацію про те, що ж насправді відбувається на цій ниві.

У цьому нам допоміг розібратись директор ДНТЦ ЯРБ Ігор Шевченко.

Отже, для початку давайте пригадаємо як все починалося.

Історична довідка:

Рішення про спорудження Хмельницької АЕС було ухвалене Міністерством енергетики СРСР у 1975 році і вже у 1981-му в місті Нетішин Хмельницької області почалося будівництво першого енергоблоку. У 1983 році стартувало будівництво другого блоку АЕС, у 1985-му – третього, і в 1986-му – четвертого.

Перші два ВВЕР-1000 були успішно здані в експлуатацію: один у 1987 році, а от другий – вже у 2005 році. Справа в тім, що в 1990 році, після аварії на ЧАЕС, на будівництво нових атомних енергоблоків було накладено мораторій. Відомо, що другий і третій енергоблоки ХАЕС на той момент були готові на 75%, четвертий – на 28%.

Будівництво залишалося замороженим протягом трьох років – до 1993-го, коли парламент скасував свій мораторій. У 2005-му, коли, нарешті, був добудований другий енергоблок Хмельницької АЕС, Кабмін ухвалив розпорядження щодо продовження робіт на третьому і четвертому енергоблоках.

У 2008 році в Міністерстві палива й енергетики був проведений конкурс із відбору типу реакторної установки для 3-го та 4-го енергоблоків АЕС. Його переможцем стала російська компанія «Атомстройекспорт». Цим співпраця з росіянами не обмежилася: у 2010-му українське профільне відомство уклало угоду про співпрацю з «Росатомом», була підписана угода про співробітництво у сфері ядерної енергетики між урядами України та Росії. Тоді орієнтовна вартість завершення недобудованих енергоблоків ХАЕС складала 15 млрд грн. У 2012 році було ухвалено низку важливих рішень: парламенту – щодо розміщення, проєктування й будівництва 3-го та 4-го блоків Хмельницької АЕС, Кабміну – щодо техніко-економічного обґрунтування будівництва. Очікувалося, що кошторис проєкту складе 40 млрд грн, а потужність двох енергоблоків у сумі сягне 2000 МВт.

Проте у 2015 році у відповідь на російську агресію Верховна Рада України підтримала рішення щодо денонсації угоди про співпрацю між українським і російським урядами в питанні розвитку атомної енергетики. До слова, наразі, за різними оцінками, вартість добудови енергоблоків Хмельницької атомної електростанції становить близько 80 млрд грн.

Як можемо спостерігати, динаміка вартості проєкту з добудови ХАЕС 3, 4 з початку будівництва зросла більш ніж у 5 разів, крім того, не тільки серед експертів, а й у суспільстві пожвавішали дискусії щодо доцільності таких інвестицій, адже, зважаючи на сучасну тенденцію, виробництво електроенергії в Україні в надлишку.

–     Пане Ігорю, будівництво ХАЕС 3, 4 сьогодні вже сприймається радше як анекдот. Щонайменше чотири прем’єр-міністри заявляли про необхідність і вагомість цього проєкту, але ось вже п’ять років, жодних зрушень у цьому напрямку немає. Як гадаєте, що є основною причиною того, що довгобуди ХАЕС досі такими залишаються?

– Щоб відповісти на це питання, перш за все, необхідно повернутися до історії. У 2005 році розпорядженням Кабміну було прийнято рішення щодо відновлення діяльності з будівництва енергоблоків № 3 і 4 ХАЕС. Після чого із залученням ВАТ «КІЕП» НАЕК «Енергоатом» здійснив роботи з обстеження будівельних конструкцій будівель та споруд енергоблоків на предмет подальшої можливості їх використання. За результатами цих обстежень були розроблені звіти та заходи щодо відновлення працездатності будівельних конструкцій будівель та споруд енергоблоків № 3 і 4 ХАЕС. У той же час, Компанія заявляє, що відмовляється від установки ВВЕР-1000/В-320, яка була у проєкті та змінює її на більш новий тип установки, який на той час існував у РФ – ВВЕР-1000/В-392Б.

У 2009 році на засіданні Колегії Держатомрегулювання було розглянуто звіти з аналізу конструкцій. Із основних висновків – відсутність повної інформації. Звіти не містили достатньо даних, зокрема, не проведено аналіз усіх приміщень і конструкцій, наприклад, тому, що все нижче відмітки «0» затоплено водою. Зовсім не проаналізовано стан арматури залізобетонних конструкцій. А, головне, не проаналізовано можливість використання РУ ВВЕР-1000/В-392Б на конструкціях призначених для РУ ВВЕР-1000/В-320. Колегія рекомендувала Енергоатому звіти доопрацювати. Минуло 11 років і, на сьогоднішній день, жодних нових документів до Держатомрегулювання не надходило.

Після того як на сході України почались військові дії, концепцію будівництва енергоблоків Енергоатом змінив, відмовившись від російської установки, натомість заявив про будівництво енергоблоків із РУ ВВЕР-1000Х («хмельницький»), було змінено техніко-економічне обґрунтування, оскільки регулятором воно було погоджене для попередньої РУ і в черговий раз заявлено про зміну проєкту. Мова йшла про чеську «АТ Skoda JS a.s.» (яка, між іншим, досі знаходиться у санкційних списках США – ред.).

Отже, наразі немає жодного уявлення яка РУ буде в основі енергоблоків. Усі заяви щодо того, що новий проєкт буде представлено впродовж пів року, теж малоймовірні, оскільки від початку проєктування та будівництва ХАЕС 3, 4, зокрема після аварій на енергоблоках Чорнобильської АЕС та АЕС Фукусіма, істотно змінились вимоги та підходи до ядерної та радіаційної безпеки, у тому числі, для нових ректорів. Навіть для діючих енергоблоків АЕС України, після аварії на АЕС Фукусіма, з урахуванням міжнародного досвіду, з’явились нові підходи до безпеки, і зараз практично у всьому світі реалізуються так звані «постфукусімські» заходи.

Окремо наголошую, що новий енергоблок не може проєктуватися і починати будуватися одразу ж, апріорі, із відступами від існуючих норм та правил. Тому, будь-який запропонований проєкт «зі старту» повинен бути проаналізований на відповідність нормам і правилам та повністю відповідати сучасному баченню і рівню безпеки.

Нині точиться багато розмов щодо можливості реалізації підходу зовнішнього охолодження корпусу реактора, який, на думку деяких експертів, істотно підвищить рівень безпеки реакторів ХАЕС 3, 4. Хочу нагадати що цей, поки що виключно науковий, проєкт інституту Ржеш (Чехія) ще продовжується. Україна не є його стороною. Більше того, в свій час НАЕК «Енергоатом» не долучився до участі у ньому. Повного доступу до його результатів Україна не має. Але найголовніше – проєкт не тільки не був реалізований на жодному енергоблоці АЕС, включаючи Чехію, але і його результати, наскільки мені відомо, не розглянуті та не погоджені жодним регулятором, знову ж таки, включаючи Чехію. Більше того, за наявною у мене інформацією, остаточна конфігурація системи такого охолодження корпусу реактора відсутня (система зовнішнього охолодження корпусу реактора може бути без додаткових модифікацій підреакторного приміщення, чи з встановленням спеціального обладнання – ред.).

Тому, заяви про те, що проєкт будівництва ХАЕС 3, 4 буде найближчим часом реалізований у нас, є дуже оптимістичними.

–        Ходять чутки, що конструкції не були належним чином законсервовані, а тому не підлягають подальшій експлуатації. Чи правда це?

–     Абсолютно вірно. Будівельні конструкції ХАЕС 3, 4 не були захищені від зовнішніх впливів, в т.ч. погодних умов. У Постановах Колегії це неодноразово згадувалось.

Будівельний майданчик ХАЕС 3, 4 яким був на момент введення мораторію, таким його і залишили, якісь незначні роботи з підтримки будівель ведуться, але вони недостатні, а деградація будівельних конструкцій щорік прогресує. Це ми особисто могли бачити під час неодноразових оглядових візитів на АЕС. На хвилиночку, ці блоки ровесники Чорнобильської катастрофи. Для більшого розуміння, що відбувається із будівельними конструкціями за такий час, можна поїхати у Прип’ять і подивитися у якому стані зараз знаходяться закинуті будівлі. Тому, ще раз наголошую, наразі існує нагальна потреба перевірити чи не сталося чогось подібного із конструкціями ХАЕС 3, 4. Окрім того, необхідно проаналізувати можливість збереження цілісності цих конструкцій в умовах виникнення аварій (при проєктних аваріях максимальний тиск в гермооболонці може сягати до 5 кгс/см², а температура до 150 °С – ред.), враховуючи їх поточний стан.

–     Чи не було мови про демонтаж цих конструкцій?

–     Ні, така можливість не розглядалася. Хоча подібна практика, навіть належним чином законсервованих енергоблоків, у світі існувала.

–     Подібна доля була й у енергоблоків № 4 РАЕС та № 2 ХАЕС, однак їх вдалося успішно добудувати та у 2004-му та 2005-му відповідно і ввести в експлуатацію. Чому так не вийшло з ХАЕС №№ 3, 4, як гадаєте?

–     Готовність цих блоків була значно вищою. Не виникало питань до будівельних конструкції, реакторної установки, там залишалося лише монтувати і налагоджувати обладнання. Крім того, що стосується РАЕС, яка мала менший ступінь готовності, то велика заслуга в цьому колишнього директора Володимира Коровкіна, його політичної волі.

–     Не так давно йшлося про призначення енергоблоків ХАЕС для експорту електроенергії в Європу так званий проєкт Енергоміст, у цього проєкту є як і прихильники, так і критики, яка Ваша позиція у цьому питанні?

–     Ту ініціативу, що була озвучена кілька років тому я підтримував. Тому що Україна цілком може експортувати свою електроенергію у Євросоюз, зокрема у Польщу. Однак, поки Україна вирішувала будувати ці два блоки чи ні, Польща почала досить активно працювати над будівництвом власних енергетичних потужностей. Окрім будівництва ТЕС, у найближчому майбутньому поляки мають плани збудувати два енергоблоки АЕС. Відтак виникають сумніви щодо того, що Польща буде інвестувати у великий проєкт в Україні, маючи власні плани розвитку генерації.

–     На Вашу думку, наскільки взагалі доцільним для України є будівництво атомних енергоблоків великої потужності?

–     Не все так однозначно у цьому питанні. На жаль, Україна не має чіткої стратегії розвитку паливно-енергетичного комплексу в цілому. Точніше вона є, але постійно змінюється і наразі незрозуміло яким шляхом ми йдемо. Блоки великої потужності – це базові навантаження, на їх проєктування, ліцензування і спорудження потрібно близько 10 років, а тому, в першу чергу, ухвалюючи рішення щодо їх будівництва, необхідно розуміти чи будуть вони вписуватись в економіку України того періоду.

Для цього необхідно провести великий науково-економічний аналіз розвитку не тільки атомної генерації, але й сонячної, вітрової, гідро, теплової. А тому, точно казати про те, що нам через 10 років необхідні будуть такі базові потужності, я не можу. Якщо ми станемо аграрною країною – ні, якщо ми будемо розвивати промисловість, налагоджувати енергозатратні технологічні процеси, будувати великі заводи – напевно.

Щодо необхідності будувати в Україні малі модульні реактори відповідь теж неоднозначна. ММР більш цікаві для країн із значними територіями, от скажімо як Канада, чи для країн із малорозвиненою енергетичною системою. Основна їх перевага – можливість бути встановленими на віддалених територіях для того, аби не зазнавати втрат електроенергії під час передачі до споживачів, як варіант будувати такі станції поряд з містами та покривати їхні потреби.

Щодо України, у нас нема проблем з мережами, ММР ми можемо поставити на будь-якому майданчику, який задовольнятиме нормативні та законодавчі вимоги. Єдине, на що у нашому випадку слід звернути увагу, і що є досить важливими аспектами у цьому питанні – це високий рівень безпеки та досить швидке будівництво, як декларується розробниками ММР, а також сумісна робота модульних реакторів із іншими видами «зеленої» генерації. Наприклад, на презентаціях NuScale робота ММР демонструється у кооперації із відновлюваними джерелами. Коли немає вітру чи сонця така установка здатна досить швидко розгорнути свої потужності. 

Тому, повторюсь, про необхідність будівництва нових блоків можна говорити лише після розуміння того, яким шляхом економічного розвитку буде рухатись країна. Якщо говорити про енергоблоки великої потужності, як заміщуючі – то цілком можливо.

–     Яким ви бачите подальший розвиток ядерної енергетики України, чи є у нас хоч якийсь потенціал?

–     Починаючи з кінця питання – у нас грандіозний інженерно-технічний потенціал, ми можемо розвивати і будувати нові потужності та й досвід експлуатації у нас величезний. Про це знають в усьому світі, тому наші фахівці такі цінні там.

Загалом, атомна енергетика дісталась нам у спадок, а нашим головним завданням є забезпечення надійного та безпечного функціонування цих установок, а от чи розвивати і в якому напрямку рухатися, потрібно думати.

Відверто кажучи, зважаючи на розвиток сучасних технологій, мені важко уявити, що у нас через 7-10 років буде споруджено і введено в експлуатацію блок, який був спроєктований у 70-их роках минулого століття.

Незрозуміло чому зараз знову піднялася ця тема, оскільки у нас досі залишаються не вирішеними стратегічні питання існування і подальшого розвитку атомної генерації. Щодо заяви побудувати енергоблок у такий короткий строк як за чотири роки, то про це взагалі не може бути й мови. Лише процес ліцензування нових ядерних установок у всьому світі триває не один рік. Наприклад, у США ліцензування регулятором ядерної установки сягає 8 років і це враховуючи існуючий значний досвід та можливості. І зараз я говорю зовсім не про бюрократію. Ретельна увага до всіх аспектів безпеки потребує часу.

Крім того, не варто забувати, що в Україні проєкт ліцензує не лише Держатомрегулювання, процес ліцензування – це велика комплексна державна експертиза, включаючи ДАБІ, ДСНС. Та й сподіваюсь, що до процесу ліцензування будуть залучені також експерти провідних європейських регуляторів і організацій технічної підтримки.

Тому, на мій погляд, про можливий старт якихось робіт по ХАЕС 3, 4 можна говорити виключно тоді, коли буде виконано повний аналіз будівельних конструкцій, визначено тип реакторної установки, буде розуміння, що системи, які передбачається реалізувати в проєкті є ефективними (зовнішнє охолодження реактора – ред.), виконано аналіз відповідності проєкту вимогам нормативних документів. Лише тоді ми зможемо давати якісь висновки щодо того чи можна там взагалі щось будувати. 

Пресслужба ДНТЦ ЯРБ