Напіврозпад. Чи впораємося із радіоактивним спадком?

Придніпровський хімічний завод – наш спадок від Радянського Союзу. Після здобуття Україною незалежності через припинення постачання сировини завод зупинився і його залишили, а територію, яка на той момент вже була серйозно забруднена, передали в користування десяткам державних і приватних компаній.

Які плани у держави на цю територію і чи є надія на звільнення земель від радіоактивного забруднення та повернення у використання на благо суспільства, розбирались у матеріалі.

 

ВО «ПХЗ» 

У 1945 році, коли на японське місто Хіросіму, а потім і на Нагасакі були скинуті американські атомні бомби, рішенням Державного комітету оборони СРСР створили спеціальний комітет із розробки ядерної зброї. І вже через два роки, у 1947-му, вийшла постанова про будівництво на території України в місті Дніпродзержинську (нині Кам’янському) заводу з переробки уранових руд, а також урановмісних доменних шлаків — Придніпровського хімічного заводу. Об’єкт був секретним, і що таке ядерний матеріал, і як його добувати, на початку шляху не знали ні директор, ні його підлеглі.

Прохідна Придніпровського хімічного заводу 1970-ті роки. Джерело

Міжнародна ситуація не допускала зволікання із реалізацією атомного проєкту, тому будівництво велося «силовим» методом: на об’єкті працювали депортовані німці і в’язні трьох виправно-трудових таборів. Всього до будівництва було залучено 16 тисяч вільнонайманих працівників і ув’язнених. Будували дуже швидко і якісно. Адже, за виконання графіка введення споруд кожен день роботи зараховувався за три дні терміну ув’язнення. Так що темпи будівництва були просто феєричними. Перші об’єкти здали в експлуатацію вже за два роки.

«Робітники, інженерно-технічні працівники нижчої і середньої ланки не знали і не мали права знати, з якою сировиною і кінцевим продуктом вони працюють. У цехах були постійні розливи і переливи радіоактивної пульпи, яка потрапляла у зливову каналізацію, рівні в апаратах підтримувалися «вручну», — пригадує один із колишніх працівників заводу.

Колишнє підприємство ВО «Придніпровський хімічний завод» (ВО «ПХЗ») було одним з найпотужніших виробництв із переробки уранової сировини колишнього СРСР. З 1949‑го по 1991 рік на ВО «ПХЗ» проводили переробку уранових руд для виробництва уранового концентрату, зазвичай у формі закису-окису урану (U3O8). На підприємстві відпрацьовували, зокрема, технології кислотного і содового вилуговування. Для кожного етапу виробництва урану готували різні виробничі приміщення або будівлі, які були інтегровані в єдиний складний виробничий комплекс.

Памятник “Мирний атом” біля цеху № 5 ПХЗ. Фрагмент фото 1980 року з книги «Приднепровский химический завод». Джерело

Окрім виробництва уранових концентратів на об’єктах колишнього ВО «ПХЗ» також здійснювали переробку цирконієвих руд, виробництво гафнію, іонообмінних смол, мінеральних добрив і багатьох інших супутніх компонентів. У процесі виробництва хвости переробки уранових руд і відходи виробництва накопичувалися на проммайданчику підприємства і прилеглих територіях у спеціальних хвостосховищах та сховищах . Нині тут розташовано 5 хвостосховищ відходів переробки уранових руд, а також кілька сховищ відходів виробничої діяльності колишнього ВО «ПХЗ». У них накопичено близько 42 млн тон відходів, забруднених природними радіонуклідами.

У 1992 році на ВО «ПХЗ» виробництво уранового концентрату припинилося. Це призвело до зупинки уранового комплексу підприємства, який не був виведений з експлуатації відповідно до чинних на той час нормативних документів. Наслідком цього стало руйнування захисних бар’єрів і поширення забруднених природними радіонуклідами матеріалів і пилу в навколишнє середовище. Це в результаті призвело до формування зон із підвищеними і високими рівнями зовнішнього гамма-опромінення на території майданчика.

 

Радіаційна загроза 

Сучасний стан радіаційної обстановки на майданчику колишнього ВО «ПХЗ» дозволяє розділити її за ознаками радіоактивного забруднення на північний і південний сектори. У північному секторі рівні забруднення території незначні і дозволяють здійснювати виробничу діяльність підприємств практично без обмежень. На третині площі південного сектора спостерігаються підвищені рівні потужності еквівалентної дози (ПЕД) гамма-випромінювання від 0,4 до 30 мкЗв/год. У місті Кам’янському фонові рівні гамма-випромінювання становлять 0,1-0,2 мкЗв/год (при значеннях природного фону 0,12-0,13 мкЗв/год).

Карта забруднення території колишнього «ПХЗ». Джерело: сайт ДП «Бар’єр»

 

Ділянки з підвищеними рівнями ПЕД гамма-випромінювання характеризуються підвищеним вмістом урану і його похідних продуктів у ґрунтах. На окремих ділянках виявлено накопичення залишків виробництва з високим вмістом торію-230 і радію-226.

Основні технологічні відходи уранового виробництва на майданчику зосереджені в хвостосховищах і деяких будівлях колишнього уранового виробництва. У трьох хвостосховищах, розташованих у південному секторі майданчика («Західне», «Центральний Яр» і «Південно-Східне»), зосереджено кілька сотень тисяч м3 відходів. Хвостосховища «Південно-Східне» і «Західне» мають рекультиваційне покриття, виконане відповідно до сучасних вимог. Хвостосховище «Центральний Яр» має ґрунтове покриття, виконане понад тридцять років тому, яке частково зруйновано і не відповідає стандартам захисту навколишнього середовища.

Хвостосховище «Дніпровське» покрите шаром фосфогіпсу, що нині стримує надходження природних радіонуклідів у навколишнє середовище. Однак, такий захист у подальшому не може слугувати ефективним захисним бар’єром.

Джерело: gorod.dp.ua

Хвостосховище «Сухачівське» (секція-1) не має ефективного захисного покриття і є найбільшим потенційним джерелом забруднення природного середовища як за рахунок розповсюдження радіоактивного пилу, так і за рахунок забруднення підземних вод. Проведені розрахунки за допомогою математичного моделювання показали, що поширення радіоактивно забруднених підземних вод від усіх хвостосховищ є повільним процесом, що наразі не потребує негайного втручання. Найбільш актуальною є необхідність ремонтних робіт на хвостосховищах, дамби яких місцями знаходяться в аварійному стані.

Радіаційно-небезпечним об’єктом також є територія сховища «База С». Вона включає в себе: 5 відкритих залізобетонних бункерів загальною площею 8,4 га в південно-східній частині сховища, які використовувалися для зберігання уранової руди; відкритий майданчик площею 6 га в південно-західній частині сховища, який використовувався для зберігання уранової руди; сховище «ДП-6» в північній частині території сховища «База С».

Один із найбільш забруднених об’єктів (матеріал надано ДП «Бар’єр»). Джерело: Радіо «Свобода»

Основними спорудами на території «База С» є бункери і відкриті майданчики для зберігання руди і залізничні під’їзні шляхи до них. Бункери представляють собою бетонні ємності, обваловані ґрунтовими греблями висотою 2,5-4,5 м. У північно-західній частині території «База С» знаходиться закрите сховище залишків доменної печі «ДП-6», розміщене в заглибленій на 2-2,5 м траншеї, розміром 215х28 м.

Аналіз стану радіоактивного забруднення основних виробничих цехів колишнього уранового виробництва показав, що в низці приміщень накопичені значні обсяги радіоактивних матеріалів – в апаратах, ємностях і фрагментах обладнання колишнього виробництва. Потужність еквівалентної дози гамма випромінювання в безпосередній близькості до апаратів і «брудних» місцях може становити від 10 мкЗв/год до 100 мкЗв/год і більше.

 

У приміщеннях можуть спостерігатися також високі об’ємні концентрації радону-222 і небезпечних довгоживучих природних радіонуклідів, що зумовлює високі ризики внутрішнього опромінення через інгаляційне надходження. Крім того, на майданчику зосереджена значна кількість токсичних речовин та хімічних відходів колишнього виробництва, які також потребують безпечної утилізації.

 

ДП «Бар’єр»

Після припинення діяльності ВО «ПХЗ» відбулась його реструктуризація, в наслідок чого, на території заводу було розташовано декілька десятків підприємств, функціонування більшості з яких не мало жодного відношення до будь-якої діяльності у сфері використання ядерної енергії.

Для виконання реабілітаційних заходів на уранових об’єктах ВО «ПХЗ», що здійснювалися у рамках Державних цільових екологічних програм, у 2000 році Мінпаливенерго України створило ДП «Бар’єр», на баланс якого були передані усі хвостосховища і сховища відходів уранового виробництва, а також деякі промислові будівлі та інші споруди з радіоактивно забрудненим устаткуванням і трубопроводами колишнього ВО «ПХЗ».

Стоп-кадр із сюжету “Громадського-Дніпра”

Історія із новоствореним підприємством доволі сумна, бо тривалий час його робота, м’яко кажучи, була не ефективною, а покладені зобов’язання — не виконувались.

У 2003 році ДП «Бар’єр» отримав чинну на теперішній час ліцензію Держатомрегулювання  на провадження діяльності з переробки уранових руд у частині припинення діяльності уранових об’єктів колишнього ВО «ПХЗ» шляхом ліквідації, консервації або перепрофілювання, а також з реконструкції, перепрофілювання та подальшої експлуатації ІІ секції хвостосховища «Сухачівське».

На теперішній час ДП «Бар’єр» здійснює заходи щодо реалізації в Україні проєкту міжнародної технічної допомоги «Першочергові заходи з ліквідації аварійного стану Придніпровського хімічного заводу (ПХЗ) у м. Кам’янське (колишній Дніпродзержинськ) в Україні», а також є виконавцем Державної цільової екологічної програми першочергових заходів приведення у безпечний стан об’єктів і майданчика колишнього уранового виробництва виробничого об’єднання «Придніпровський хімічний завод» на 2019—2023 роки, яка затверджена постановою КМУ від 21 серпня 2019 р. №756.

 

Приведення майданчика ВО «ПХЗ» у безпечний стан 

У 2003 році розробили першу цільову Державну програму заходів, завдання якої були спрямовані на зниження радіаційних впливів на персонал розташованих на території ВО «ПХЗ» підприємств. Утім, тільки в період після 2005 року почали проводити регулярні спостереження за радіаційною ситуацією і забрудненням навколишнього середовища. Тоді ж були демонтовані і складовані на майданчику тимчасового зберігання забруднені пульпопроводи; виконано ремонт дамб і відновлені захисні покриття деяких хвостосховищ. Було підготовлено кілька проєктів демонтажу та дезактивації колишніх цехів уранового виробництва, проте до практичних заходів не дійшло.

У період з 2009 року по 2011 рік у рамках другого етапу програм державної підтримки заходів на проммайданчику колишнього ВО «ПХЗ» вперше виконано інвентаризацію стану будівельних конструкцій найбільш забруднених будівель, проведено буріння та оцінку стану хвостового матеріалу у хвостосховищах, отримано попередні оцінки характеристик забруднення території, поверхневих і підземних вод. Розпочато роботи з обстеження найбільш забруднених виробничих приміщень та обладнання колишніх уранових цехів. Втім робота не була завершена, оскільки після 2011 року із фінансуванням склалася дуже сутужна ситуація, а у 2013-му підтримка держави була зупинена практично повністю.

Джерело: gorod.dp.ua

Сьогодні, на думку експертів, причиною невдач та невиконання запланованих робіт на майданчику є не лише недофінансування, а й відсутність чіткої державної політики щодо шляхів вирішення проблеми спадщини уранового виробництва в Україні в цілому.

Велику підтримку у вирішенні непростого питання приведення у безпечний стан території колишнього промислового гіганта Україні надає Європейська комісія та інші міжнародні донори, які допомагають формувати довгострокову стратегію та здійснювати комплекс підготовчих робіт для об’єктів рекультивації майданчика ВО «ПХЗ».

Співпраця українських та європейських фахівців дозволила окреслити першочергові заходи, які варто здійснити для убезпечення майданчика та проведення подальших робіт із рекультивації: створення огорож усіх основних найбільш забруднених ділянок і споруд на території проммайданчика; реалізація надійної системи радіаційного контролю; формування ефективної координації всіх підприємств ВО «ПХЗ» на період здійснення робіт із реабілітації. Також серед пріоритетів стабілізаційні заходи зі збереження цілісності найбільш небезпечних будівель майданчика (№103 та №104) до початку їх демонтажу. Крім того, важливо реконструювати діючий майданчик тимчасового зберігання забрудненого металобрухту й устаткування й зібрати всі дрібногабаритні залишки уранового виробництва й радіоактивні відходи, розкидані на території майданчика.

Джерело: gorod.dp.ua

Планується й створення інфраструктури для поводження з відходами переробки уранових руд, демонтаж найбільш забруднених споруд та обладнання, дезактивація окремих приміщень, ділянок навколо споруд, там, де рівні ПЕД гамма-випромінювання перевищують 0,5 мкЗв/год — ймовірно зняття верхнього шару ґрунтів і заміщення його чистими, збір радіоактивно забрудненого брухту, труб, залишків естакад і обладнання за межами основних радіоактивно забруднених будівель та їх переміщення на майданчики тимчасового зберігання тощо.

Такі роботи можуть бути виконані впродовж найближчих 10 років, за умови фінансової та технічної допомоги ЄС, а також законодавчої, нормативної та організаційної підтримки з боку держави.

Основною метою затвердженої у 2019 році Кабміном Програми є запобігання виникненню надзвичайної ситуації на території України внаслідок погіршення екологічного стану на території колишнього ВО «Придніпровський хімічний завод», проведення постійного моніторингу за радіаційним станом об’єктів з переробки уранових руд, які сьогодні перебувають на балансі ДП «Бар’єр», здійснення технічного нагляду та першочергових заходів щодо приведення їх у безпечний стан, а також забезпечення створення безпечних умов для проживання населення в Дніпропетровській області.

У бюджет 2020 року на реалізацію цієї Програми було закладено 44,5 млн грн. Однак, у зв’язку із пандемією COVID-19, у квітні 2020-го відбувся перерозподіл держбюджету і Програма залишилася без фінансування.

Джерело: gorod.dp.ua

Наразі ж у Кам’янському за кошти Європейського Союзу реалізується проєкт «Зменшення ризику, контроль радіоактивного забруднення і вдосконалення системи моніторингу навколишнього середовища на території ПХЗ», який передбачає будівництво контрольованих зон (огорожі); облаштування майданчика для складування відходів, збір та розмішення на ньому радіоактивно забрудненого брухту, труб, залишків естакад і обладнання за межами основних радіоактивно забруднених будівель.

При підготовці матеріалу використана офіційна інформація Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державної інспекції ядерного регулювання України, Кам’янської міської ради, Державного ВНЗ «Дніпропетровський державний технічний університет» та інформація із власних джерел.

Редакція веб-сайту Uatom.org.