Уроки Хіросіми й Нагасакі – 1

75 років тому два атомні удари з боку Сполучених Штатів Америки змусили здригнутися Японську імперію. Два міста, Хіросіма й Нагасакі, були майже цілком стерті з лиця землі, а десятки тисяч їхніх жителів загинули відразу. Ці бомбардування стали не просто ще одним рядком у хроніці Другої світової війни, а винятковою подією, яка змінила уявлення людства про зброю, війну й дію радіації. Це було перше застосування нової на той час атомної зброї проти людей.

До початку серпня 1945 року Японія залишилася єдиною державою, яка чинила опір Об’єднаним Націям. На Тихому океані її армія зазнала серії поразок від військ США, і воєнні дії підступили до території самої Японії. Японському окупаційному режимові на частині земель Китаю загрожувала Червона армія СРСР.

Запекла боротьба за японські острови Іводзіма й Окінава в березні—червні 1945 року показала, що японські військові готові фанатично битися, незважаючи на жодні втрати. Військовий режим, який був при владі в країні, відкидав будь-яку можливість капітуляції й готувався дати вирішальну битву арміям Союзників на своїй батьківщині.

Рішення про застосування атомних бомб підписав президент США Гаррі Трумен 25 липня. Бомби не згадувалися в Потсдамській декларації з вимогою беззастережної капітуляції Японії, виданій американським, британським і китайським урядами наступного дня. Але відмова японців виконувати ультиматум, оголошена 28 липня, додала ще більшої рішучості керівництву США застосувати свою «козирну карту». 

Перша у світі атомна зброя з’явилася завдяки реалізації американського проєкту «Манхеттен». Група американських і європейських науковців (серед яких був і українець Георгій Кістяковський) під керівництвом Роберта Оппенгеймера працювала з 1942 до 1945 року і створила три зразки атомних бомб. Перший підірвали на випробуваннях 16 липня 1945-го, а два інші призначалися для бойового застосування.

Перша бомба «Малюк» містила 64 кілограми високозбагаченого урану-235, з яких у ланцюговій ядерній реакції для вибуху брало участь дещо більше за 1% цієї маси. Її потужність складала, за різними даними, 13-18 кілотонн тротилу. Другий снаряд «Товстун» був оснащений не ураном, а 6 кілограмами плутонію-239, що доводило його потужність до 21 кілотонни.

6 серпня 1945 року американський літак Б-29 «Енола Гей» скинув «Малюка» на місто Хіросіму. Місто обрали мішенню через те, що це був важливий центр керівництва обороною півдня Японії – тут розташовувалися штаби одної з армій, військово-морського флоту, військовий порт і низка складів з боєприпасами.

Того дня інженер фірми «Міцубісі» Цутому Ямагучі, який приїхав до Хіросіми по роботі, прямував до суднобудівного заводу. «Був ясний, по-справжньому хороший день, нічого взагалі незвичайного», —  згадував він. О 8:15 ранку він почув гуркіт літака. «Я глянув у небо й побачив, як Б-29 скинув два парашути. Я дивився на них, аж раптом, ніби спалах магнію, стався великий спалах у небі, і мене збило з ніг». Коли Ямагучі прийшов до тями, він побачив гігантський, схожий на гриб, стовп вогню.

«Він був схожий на торнадо, хоча не рухався, а ріс і розширювався на вершині, —  розповідав він. — Це супроводжувалося  призматичним світлом, яке мерехтіло в заплутаному ритмі, наче калейдоскоп».

Жертвами бомбардування в перший день стали близько 80 000 жителів міста. У перші хвилини вибуху загинули майже всі, хто перебував на відстані до 800 метрів від епіцентру. Світлове випромінювання миттєво обертало людей на попіл, залишаючи від них лише обриси на стінах і хідниках. Осередки пожежі, яка виникла, перетворилася на вогняний смерч, який понищив усе в радіусі 1,5 км від епіцентру. Радіус руйнівної дії вибуху досягав 10 кілометрів. 

Цутому Ямагучі решту дня пересидів у бомбосховищі, а наступного дня поїхав додому, щоб підлікувати опіки в лікарні та продовжити роботу. Подальші події здаються фатальним збігом нещасливих обставин.

Містом, де він постійно жив і працював, було Нагасакі. 9 серпня, коли забинтований Цутому Ямагучі прийшов у контору верфі «Міцубісі», бомбардувальник Б-29 «Бокскар» прямував до міста, щоб скинути на нього атомну бомбу «Товстун». Та Нагасакі не було основною ціллю американської авіації. За планом, Б-29 повинен був завдати удару по місту Какура, де розташовувався найбільший у Японії військовий арсенал. Проте погана погода й видимість не дали зробити цього й літак повернув до запасної цілі — Нагасакі. 

Місто було центром промисловості, де виготовляли сталь, гармати, торпеди, різну військову техніку й кораблі – на верфі, де працював Ямагучі. Він якраз розмовляв із своїм начальником, як об 11-й годині місто відчуло струс – це розірвався «Товстун». Цього разу Цутому Ямагучі не одержав травм.

Але ті, хто був на вулиці описували апокаліптичні картини. «Мені в очі вдарило сліпуче світло, в якому перемішалися кольори хакі, жовтий і жовтогарячий… За мить світло зробилося яскраво-білим. Памятаю, у мене виникло почуття, ніби я залишилася сама на світі. Далі почувся оглушливий рев, і я знепритомніла», — розповідала Рейко Нада, якій тоді було 9 років.

Коли вона прийшла до тями і з мамою прямувала до бомбосховища, то бачила таке: «На мені не було ані подряпини. Мене врятувала гора Конпіра. Але люди, які перебували по інший бік гори, постраждали жахливо. У тих, хто сяк-так добирався звідти, були вилізлі з орбіт очі і скуйовджене волосся, майже всі були голі, бо одяг згорів, а обпечена шкіра звисала з них клаптями».

На відстані до кілометра від епіцентру вибуху майже миттєво загинули всі люди й тварини. У радіусі двох кілометрів не лишилося майже жодної цілої будівлі. Вогняного смерчу, як у Хіросімі, не сталося, але вибухова хвиля й наступні пожежі знищили повністю або пошкодили частково майже 90% міських будівель.   

Людські жертви не обмежувалися загиблими в день бомбардування. Від ран, травм і хвороб, спричинених наслідками бомбардування, люди продовжували помирати і в наступні місяці. До кінця 1945 року сукупна кількість жертв у Хіросімі склала від 90 до 166 тисяч осіб, а в Нагасакі — від 60 до 80 тисяч. Причому лікарі почали діагностувати невідомі їм клінічні випадки — коли люди, які вціліли під час бомбардування, помирали за кілька тижнів після нього. Так проявлялося ураження променевою хворобою від атомних вибухів.

До речі, спершу радіоактивному забрудненню не приділяли увагу — про його наявність просто не знали. Тож після нальотів з обох міст не проводили евакуації населення, їх відбудовували, щоб заселити заново. 

Політичне керівництво Японії було приголомшене. 10 серпня воно погодилося капітулювати, а 15-го числа бойові дії припинилися. Офіційний акт про капітуляцію країна підписала 2 вересня 1945 року, тим самим поставивши крапку в шестирічній Другій світовій війні.

Наступні десятиліття позначилися поширенням атомної зброї у світі, а також розвитком потужності зарядів і засобів їх доставки, так що «Малюк» і «Товстун» на тлі сучасних ядерних арсеналів виглядають, наче немовлята. Проте, на щастя, проти людей ядерну зброю більше не ніколи застосовували.