Радіаційний захист у ветеринарній медицині

Рентгенівське випромінювання у ветеринарній медицині почали застосовувати водночас із поширенням його в медичній практиці. Уже в 30‑х роках ХХ століття ветеринарні лікарі могли проводити діагностику з допомогою рентгенографії, і тривалий час це була єдина доступна для них технологія променевої діагностики. Поступово з досягненнями науково-технічного прогресу у ветеринарній медицині розпочато використання інших прогресивних методів променевої діагностики, таких як комп’ютерна томографія та радіонуклідна діагностика. Стрімкий розвиток новітніх технологій з використанням джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) упродовж останніх 15 років в усіх галузях, в тому числі й у ветеринарній медицині, призвів не тільки до поширення променевої діагностики, а й застосування променевої терапії для лікування онкологічних захворювань у тварин, інтервенційної радіології тощо.

Не останню роль у доступності променевих методів діагностики та лікування у ветеринарній медицині, як зазначають Н. Мартінес і Л. Ван Бладел, відіграли зміни у суспільстві щодо сприйняття тварин. Так, на сьогодні котів, собак та інших чотирилапих домашніх улюбленців мають за членів родини, тож і намагаються забезпечити їм належне піклування. Тварини часто становлять велику племінну цінність, використовуються як транспорт, робоча сила, беруть участь у спортивних змаганнях, розвагах – отже, приносять людям прибуток. Відповідно, про них дбають, а за потреби, – лікують, застосовуючи часом дуже дороговартісні та сучасні технології, у тому числі й пов’язані із використанням іонізуючого випромінювання.

Таким чином, питання радіаційної безпеки та забезпечення радіаційного захисту у ветеринарній медицині стали такими ж актуальними, як і у медичній практиці. У зв’язку з цим, національними та міжнародними регулюючими органами почали розроблятись відповідні керівні документи. Так одним із перших таких документів став «Радіаційний захист у ветеринарній медицині. Керівництво з безпеки» Управління радіаційного захисту та ядерної безпеки Австралії (2009). Асоціація керівників європейських компетентних органів з радіаційного захисту (HERCA) ухвалила у 2017 році «Методичні рекомендації щодо навчання спеціалістів із радіаційного захисту у ветеринарній медицині». Світову практику застосування іонізуючого випромінювання у ветеринарній медицині узагальнило Міжнародне агентство з ядерної енергії в опублікованому звіті «Радіаційний захист і безпека у ветеринарній медицині» (2021).

«Радіаційний захист і безпека у ветеринарній медицині» (Джерело: МАГАТЕ)

Як йдеться у цьому документі, особливістю застосування іонізуючого випромінювання у ветеринарній медицині є те, що «На відміну від лікування людей, де в медичній практиці використання радіації обмежується медичними закладами, іонізуюче випромінювання у ветеринарній практиці може застосовуватися і за межами лікувальних ветеринарних закладів». Це означає, що рентгенівські апарати для потреб ветеринарної медицини можуть застосовуватися не лише у спеціально обладнаних приміщеннях закладів ветеринарної медицини, а й, наприклад, на фермах, конезаводах тощо. А це потребує, аби ветеринарний лікар володів відповідними знаннями та пройшов спеціальну підготовку. Часом подібні умови викликають потребу участі у проведенні променевої діагностики власників тварини або інших осіб, а також, безперечно, застосування спеціальних захисних заходів. Деякі українські ветеринарні клініки, що проводять рентген-діагностику, також наголошують на тому, що для її здійснення обов’язковою є присутність двох осіб для знерухомлення тварини. А це, в свою чергу, вимагає оптимального радіаційного захисту осіб, котрі присутні разом із твариною під час процедури.

Ще одна особливість застосування іонізуючого випромінювання у ветеринарній медицині полягає і в тім, що поняття «тварини» дуже широке і охоплює велику кількість живих істот, різних за розміром, породою, видом, темпераментами тощо. Все це слід враховувати при оцінці отриманої дози опромінення, особливостях знерухомлення пацієнта для того, аби отримати найоптимальніший та найінформативніший результат.

Для знерухомлення тварини та утримання її у певному положенні тіла, необхідного для отримання якісного знімка, часто застосовують седативні препарати, механічні обмежувальні пристосування або просто просять, аби тваринку хтось притримав у потрібному положенні чи контролював, щоб вона поводилася спокійно. Це може робити або сам рентген-лаборант (медсестра), або власник тварини чи особа, яка за неї відповідає. У результаті цього дозове навантаження припадає на верхні кінцівки цих осіб, що вимагає використання захисних рукавичок та належної колімації рентгенівського пучка. Колімація пучка саме в досліджувану область дозволяє уникнути потрапляння рук або інших частин тіла особи, яка тримає тварину, під пучок рентгенівського випромінювання. Щоб убезпечити її також від розсіяного рентгенівського випромінювання, рентгенолог повинен указати, де стояти найбезпечніше.

«Колімацією часто нехтують, проте лише за рахунок застосування коліматора можна суттєво зменшити дозове навантаження. Це необхідно мати на увазі ветеринарному лікарю, який має дозвіл на використання рентгенрадіологічного обладнання», – радить ядерний фізик, фахівець із томосинтезу, доцент кафедри молекулярної фізики фізичного факультету  Київського національного університету ім. Т. Шевченка Сергій Сенчуров.

Для захисту осіб, присутніх під час проведення рентгенорадіологічних процедур у тварин, застосовують спеціальний захисний одяг, до комплекту якого повинні входити вінілові просвинцовані фартухи або/і халати, рукавички, протектори щитоподібної залози з непроникного просвинцованого  матеріалу, іноді – захисні окуляри із лінзами із свинцевого скла або свинцевого пластику та головний убір.

Захист персоналу під час проведення рентгену котові (Джерело: Biovet.Ua)

За словами практикуючого медичного фізика Олександра Новикова із Миколаївського обласного центру онкології, «щодо радіаційної безпеки, з точки зору нашого законодавства, для ветеринарних клінік жодної різниці немає. Діагностичні апарати мають такі ж характеристики, може трохи менший кіловольтаж, силу струму», а захист персоналу здійснюється відповідно до вимог Державних санітарних правил і норм «Гігієнічні вимоги до влаштування та експлуатації рентгенівських кабінетів і проведення рентгенологічних процедур», затверджених Наказом МОЗ України  від 04 червня 2007 р. № 294, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07 листопада 2007 р. за № 1256/14523, «Основних санітарних правил забезпечення радіаційної безпеки України», затверджених Наказом МОЗ України від 02 лютого 2005 р. № 54, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20 травня 2005 р. за № 552/10832 та «Норм радіаційної безпеки України (НРБУ 97)», затверджених Наказом МОЗ України від 14 липня 1997 р. № 208.

Таким чином, при застосуванні променевої діагностики для тварин рентгенологи керуються вимогами до забезпечення радіаційної безпеки, встановленими зазначеними документами, тобто використання рентгенорадіологічного обладнання у ветеринарних клініках, як і у закладах охорони здоров’я, має здійснюватися у спеціально облаштованому приміщенні.  

Приміщення для проведення рентгенорадіологічних досліджень повинне мати обмежений для сторонніх осіб доступ та відповідний біологічний захист (відповідно до потужності апарата встановлені вимоги до базових характеристик будівлі: площі, товщини стін, шару барієвої штукатурки, свинцевого матеріалу тощо; лікар або лаборант має керувати рентгенівським апаратом з окремої кімнати, захищеної екраном, а скло у вікні для спостереження повинно мати спеціальний склад). Обов’язкове також здійснення індивідуального дозиметричного контролю персоналу, який бере участь у проведенні рентгенорадіологічних процедур. Усі ці заходи необхідні для убезпечення працівників ветеринарного закладу та відвідувачів.

Загалом, ліміт дози, яку отримує персонал, що бере участь у проведенні рентгенорадіологічних процедур з використанням ДІВ у ветеринарній медицині, за документом «Радіаційний захист і безпека у ветеринарній медицині» та відповідно до встановлених «Нормами радіаційної безпеки України (НРБУ- 97)» вимог не повинен перевищувати 20 мЗв на рік, а потужність поглинутої дози опромінення у приміщеннях поблизу рентген-кабінетів і на територіях навколо ветеринарних клінік не повинна перевищувати встановлені допустимі рівні.  

Слід зазначити, що вимоги до поводження з ДІВ, які застосовуються у ветеринарній практиці, такі ж, як і для тих, що використовуються в інших галузях.

Особливістю рентгенологічного обладнання, яке використовується у ветеринарній медицині, про що вже зазначалось, є можливість використання його поза межами клінік, так як тварини бувають настільки великими, що їх неможливо обстежити на стаціонарному обладнанні у клініці. Тому, у разі обстеження коней, великої рогатої худоби та ін., рентгенодіагностика може проводитись у стайнях, корівниках або просто неба за допомогою портативного (мобільного) рентгенологічного обладнання.

«Портативний рентгенце генератор на батарейках і плоскопанельний детектор. Приїхали, наробили знімків і поїхали. Можна хоч у польових умовах, хоч де завгодно», – пояснює Сергій Сенчуров.

Проте, слід зазначити, що проведення рентгенологічної діагностики за таких умов теж вимагає вжиття відповідних заходів радіаційного захисту шляхом встановлення тимчасових зон контрольованого доступу сторонніх осіб та заходів захисту для осіб, які тримають тварин (власники, робітники, конюхи).

Так, тимчасову зону контрольованого доступу слід позначити за допомогою сигнальних конусів, стрічки чи переносних знаків. Як і в облаштованому приміщенні для рентген-діагностики, необхідно враховувати відстань і напрямок рентгенівського пучка. Для якісної локалізації та колімації потрібно забезпечити відповідний рівень освітлення для візуалізації області світлового локалізатора. У звіті МАГАТЕ детально описано, як це може виглядати на практиці: «Зоною контрольованого доступу може бути, наприклад, стайня, у якій пучок спрямовано на цегляну підпорну стіну, коридор має бути заблокованим, а світло вимкнутим. Якщо стайня деревяна, доступ до стіни з іншого боку теж слід контролювати».

Радіаційний захист громадян за таких умов застосування рентгенографії забезпечується поєднанням трьох складових: відстані, встановлення портативного чи мобільного екранування та ретельного контролю напрямку рентгенівського пучка.

При проведенні рентгенодіагностичного дослідження просто неба потрібно вибрати місце, де буде достатньо простору, щоб організувати зону контрольованого доступу, й убезпечитися від потрапляння в неї сторонніх осіб. Щоб зменшити ризик випадкового опромінення при застосуванні горизонтальних пучків, позаду рентгенівських фотопластин (детекторів) ставлять свинцеві екрани.

При здійсненні ренгенодіагностичних процедур коням зазвичай для калібрування рентгенографічних проекцій кінських ніг використовують монтажні плити. Їх також можна використовувати як касети (plate holder) для фотопластин. Щоб максимізувати відстань від джерела випромінювання до людини, яка тримає фотопластину, варто використовувати касети з довгими ручками. Під час рентгенографії хребта й грудної клітки МАГАТЕ рекомендує користуватися штативами, що усуває потребу людини тримати фотопластину й убереже її від отримання високих доз опромінення, яке застосовуються у цих видах досліджень.

Рентген передньої кінцівки коневі (Джерело: Field Equine Vets)

При цьому, крім радіаційного захисту, учасникам рентгенодіагностичних досліджень не слід забувати й про власний фізичний захист. Наприклад, за спостереженнями фахівців МАГАТЕ, під час рентгенографії колінної чашечки задньої ноги коня використання касети для фотопластин підвищує ймовірність тривожної реакції тварини. Безпечнішим буде тримати фотопластину рукою в освинцьованій рукавиці та колімувати пучок.

Загалом, з рекомендацій МАГАТЕ щодо радіаційного захисту під час променевої діагностики у ветеринарії випливають наступні висновки:

  1. Особи, які беруть участь у рентгенологічних процедурах, повинні перебувати якомога далі від первинного пучка рентгенівського випромінювання та від тварини, яка опромінюється, з метою уникнення дії розсіяного випромінювання. Не допускати потрапляння частин тіла під первинний пучок.
  2. Слід використовувати касети для фотопластин на подовжувачах або з ручками, що дозволить особі, яка тримає пластину, знаходитися під час процедури далі від первинного пучка.
  3. Люди в межах зон контрольованого доступу повинні носити захисний одяг: свинцеві фартухи, протектори щитоподібної залози, свинцеві рукавиці й окуляри залежно від ситуації тощо.
  4. Портативні та мобільні рентгенівські апарати потрібно встановлювати на штативи, а не тримати в руках; винятки регулюються національними правилами.
  5. За можливості слід використовувати мобільні екрани, при цьому слід ураховувати супутні небезпеки близького розташування екрана до тварини, яку досліджують (тварина може злякатися й зреагувати).
  6. Рентгенівський пучок потрібно спрямовувати у протилежний від людей та дверей бік.
  7. Сторонніх осіб слід усно попередити перед початком ренгенодіагностичної процедури.
  8. Працівники, які проводять ренгенодіагностичні процедури, повинні мати індивідуальні дозиметри; власники тварин, які тримають тварину або допомагають під час опромінення, зазвичай не потребують індивідуальних дозиметрів.
  9. Вагітні жінки до участі у проведенні рентгенорадіологічних процедур не допускаються.
  10. Усі присутні повинні бути поінформованими про опромінення та супутні небезпеки перед початком процедури.

Що стосується застосування променевої терапії, то зазначені процедури проводяться лише у спеціалізованих клініках ветеринарної медицини, відтак і заходи радіаційного захисту персоналу під час таких процедур загалом аналогічні тим, що застосовують в онкологічних закладах охорони здоров’я.

В Україні наразі ані радіонуклідної діагностики, ані променевої терапії у ветеринарній медицині не застосовують, хоча такі випадки у світовій ветеринарній практиці мають непоодинокий характер.

Поки що українська ветеринарія пропонує лише рентгенодіагностичні послуги із застосуванням рентгенівських апаратів та комп’ютерних томографів. Причому ветеринарні КТ-дослідження проводить дуже незначна кількість вітчизняних клінік, адже томографи – надзвичайно дороге обладнання як для державних, так і для приватних ветеринарних закладів.

Променева діагностика у ветеринарній медицині України має низку системних вад, які прямо чи опосередковано впливають на радіаційну безпеку персоналу ветеринарних клінік.

У Держатомрегулювання обмежені повноваження щодо контролю якості діагностичного обладнання ветеринарів. Підтвердження якості послуг – наявність санітарного паспорта на право експлуатації рентгенівського кабінету, навчання персоналу, у тому числі й заходам радіаційного захисту – відбувається на добровільній основі. Як наслідок – багато клінік, які надають не зовсім якісні послуги з променевої діагностики.

Спостерігається недостатньо відповідальне ставлення до індивідуальної дозиметрії та захисту. Якщо захисними фартухами користуються здебільшого систематично, то захисні рукавиці одягають не так часто, як було б слід.

Сергій Сенчуров звертає увагу ще на одну проблему, поширену у вітчизняній ветеринарній практиці. Оскільки більшість тварин мають відносно невелику тривалість життя (собаки 12-15 років, коти – до 25), то в них значно нижча ймовірність прояву віддалених негативних наслідків опромінення впродовж життя. Відповідно, ветеринари мають схильність давати високі дози опромінення, щоб одержати більш чіткі знімки. А це означає, що персонал ветеринарних клінік може отримувати більш високі дози. Це особливо актуально, якщо брати до уваги нехтування засобами захисту та індивідуальним дозиметричним контролем, яке подекуди може мати місце.

Окрім того, доволі часто у ветеринарних клініках обмежена площа приміщень, відведених для променевої діагностики. А якщо площа менша за 30 м2, це означає, що немає можливості забезпечити один із принципів радіаційного захисту – захисту відстанню.

І наостанок хочеться нагадати, що  наука не стоїть на місці, а тому радіаційні методи візуалізації та терапії неминуче розвиватимуться та знаходитимуть застосування не лише в системі охорони здоров’я населення, але і в ветеринарній практиці. Як передбачається у звіті МАГАТЕ, «власники тварин матимуть все більший доступ до новітніх методів лікування та діагностики, таких, як КТ, сцинтиграфія, позитивно-емісійна томографія, променева терапія», проте бажання допомогти тварині в жодному разі не повинно створювати ризик для здоров’я людини.

Редакція вебсайту Uatom.org