Як виявляють ДІВ в аеропортах

Наприкінці 2022 року в аеропорті Хітроу знайшли пакунок, забруднений ураном. Реагуючи на цю подію, редактори видання Wired опублікували статтю про методи виявлення джерел іонізуючого випромінювання в аеропортах. Зважаючи на важливість цієї теми, редакцією вебсайту Uatom.org було здійснено перепублікацію цього матеріалу.

Виявлення радіоактивних матеріалів в аеропортах може відбуватися через різні форми моніторингу. У стінах аеропортів заховані приховані детектори, які безшумно сканують пасажирів. Митники визначають рівень радіації за допомогою портативних приладів, а територією аеропорту можуть літати оснащені спеціальними  датчиками дрони для пошуку покинутих радіоактивних джерел.

Британські порти в’їзду (port of entry) перевіряють усі види радіоактивних матеріалів. Однак представники громадськості часто не усвідомлюють, що деякі аеропорти здатні виявити навіть невелику кількість радіоактивності в будівлях або зонах обробки вантажів.

Директор з продажів компанії «Arktis» Марко Паніелло, яка виготовляє прилади для виявлення радіації та постачає їх, зокрема і в аеропорти, розповідає, що системи повністю невидимі для пасажирів, адже їх можна легко закрити рекламою чи полотном. Детектори можна використовувати разом з рентгенівськими апаратами в зонах безпеки аеропорту або заховати в стінах терміналів. Вони також можуть бути встановлені у дверних прорізах або системах управління багажем.

Детектори компанії «Arktis» відрізняються від лічильників Гейгера, який працює за принципом внутрішнього газового посилення. Спеціальний матеріал усередині пристроїв Arktis реагує, коли піддається впливу субатомних частинок, що випромінюють радіоактивні матеріали. Ця реакція дає короткочасний спалах світла – сцинтиляцію, яка вимірюється датчиками та згодом обробляється комп’ютерними алгоритмами. Оскільки при виявленні різних радіоактивних матеріалів виникає різне випромінювання світла, часто можна відразу сказати, який матеріал знайдено – скажімо, ізотоп урану чи кобальту. Насправді повідомлення від цих детекторів можна інтегрувати у системи безпеки, щоб співробітники отримували автоматичні сповіщення на свої смартфони, коли поблизу виявляють радіоактивне джерело.

Існує безліч прикладів об’єктів та пристроїв, що містять радіоактивний матеріал, починаючи від димових сповіщувачів та інших промислових датчиків і закінчуючи медичним телетерапевтичним обладнанням.

У 2022 році Зенобією Хоман із Королівського коледжу у Лондоні та її колегами було опубліковано звіт, в якому зазначено проблеми деяких країн Південної Азії, зокрема і забезпечення безпечної утилізації радіоактивних матеріалів. Зенобія Хоман вказує, що є люди, які спеціально полюють на радіоактивні матеріали та намагають вкрасти їх та відправити контрабандою для продажу. Наприклад, у 2021 році в Індії слідчі виявили торговця металобрухтом, який зберігав 7 кг урану, після чого було заарештовано двох чоловіків, які нібито намагалися продати уран через Інтернет.

Якщо радіоактивні матеріали не підлягають безпечній та правильній утилізації, то наслідки будуть жахливими, як це сталося у 1987 році у Гоянії. Тоді двоє збирачів металобрухту виявили покинуте джерело іонізуючого випромінювання – металеву капсулу з установки радіотерапії – у занедбаному інституті променевої терапії та продали його на сміттєзвалище. Власник звалища Девар Феррейра розрізав цю капсулу, в середині якої знаходився порошок, що світився блакитним світлом, – хлорид радіоактивного цезію-137. Не підозрюючи про небезпеку, брат Девара Феррейри відніс трохи цезію додому, де його шестирічна донька використовувала порошок як пудру для обличчя. Через місяць вона померла. Дружина Девара Феррейри першою зрозуміла про можливу загрозу і віднесла капсулу до лікарні, де її визнали небезпечною. Крім родини власника сміттєзвалища, внаслідок інциденту радіоактивне зараження отримало близько 250 осіб.

Схожий інцидент трапився і в Україні. Наприкінці 1970-х років у Каранському кар’єрі Донецької області, де видобували гравій та щебінь, було загублено джерело іонізуючого випромінювання – капсулу з цезієм-137, що використовувалась у радіоізотопному рівнемірі. Щебінь з цього кар’єру використовувався для будівництва і таким чином опинився спочатку в бетоні, а потім і у стіні житлового будинку у Краматорську. У період з 1980 по 1989 роки внаслідок радіаційного опромінення за 9 років загинуло 6 осіб (4 дітей та 2 дорослих), ще 17 осіб визнано інвалідами.

Ось чому важливо вчасно виявляти та правильно утилізовувати джерела іонізуючого випромінювання.

Зенобія Хоман та Бахрам Гіассі з Товариства Генрі Джексона – аналітичного центру, що спеціалізується на боротьбі з екстремізмом, повідомляють, що міжнародні правила та протоколи моніторингу радіоактивних матеріалів значно покращилися, особливо на національних кордонах. Проте, за словами Гіассі, деякі країни досі не мають можливостей для відстеження переміщення радіоактивних і ядерних матеріалів через кордони.

За інформацією видання «WIRED»