«Про Чорнобиль комунікуватимемо інакше», – Віталіна Мартиновська, директорка Національного музею «Чорнобиль»

Цими днями ми згадуємо події, що понівечили не одну долю. Тридцять сім років тому Україну спіткала найжахливіша трагедія усіх часів – аварія на ЧАЕС.

Здавалося б, уроки Чорнобиля засвоєні на віки. Проте – ні. На жаль, не усіма.

Танки, здіймаючі хмари радіоактивного пилу в зоні відчуження, окопи в рудому лісі, низка ядерних об’єктів на майданчику ЧАЕС – під дулами танків та автоматів. Хто би міг подумати, що це взагалі можливо в XXI столітті? Далі гірше: артилерійські обстріли ядерної підкритичної установки «Джерело нейтронів» у Харкові, потужний вибух в Києві неподалік майданчика ДСП «Об’єднання «Радон»» (сховище радіоактивних відходів), окупація найбільшої атомної станції в Європі.

Й щоразу Україна та світ – за крок від нового Чорнобиля.                       

Генеральна директорка Національного музею «Чорнобиль» Віталіна Мартиновська темі ядерного тероризму приділяє значну увагу. Втілено це у експозиції «Ядерний тероризм: розслідування», яка стартувала в грудні минулого року. Про те, як музей пережив початок повномасштабної війни, як готувалися до евакуації експонатів та які експозиції з’явилися після – читайте у ексклюзивному інтерв’ю редакції вебсайту Uatom.org.

– Пані Віталіно, нещодавно Ви звернулися до ДНТЦ ЯРБ з проханням провести радіаційне обстеження Національного музею «Чорнобиль». З якою метою? Адже музей функціонує більше ніж 30 років поспіль.

Річ у тім, що на етапі створення музею всі експонати обстежувались. Проте офіційного документа про це ми не мали.

І от нещодавно, в процесі наукового аудиту нашої постійної експозиції, я помітила, що колекція вишитих виробів (рушники, фіранки, серветки), розміщена на висоті чотирьох метрів, має вкрай підозрілий вигляд. Я попросила нашу інженерну службу дістатися до них й перевірити їх стан. І не помилилась – рушники, справді, потребували реставрації.

Ця колекція, як на мене, дуже цікава. Там – 49 одиниць, з них 39 – рушники. Зібрані вони були в рамках наукової експедиції на Поліссі, незадовго після аварії на ЧАЕС.

Так от, коли ми звернулися до Національного науково-дослідного реставраційного центру України з проханням реставрувати колекцію, вони відповіли: «А офіційний документ, який підтверджує, що з даними експонатами безпечно працювати, ви маєте?».

Після радіаційного обстеження ДНТЦ ЯРБ такий документ ми одержали. В ньому чітко зазначено, що жоден експонат в Національному музеї «Чорнобиль» не є радіоактивно забрудненим. Тож пізніше фахівці з Національного науково-дослідного реставраційного центру України таки взялися за роботу.

– Які експозиції представлені в музеї на сьогоднішній день?

На першому поверсі працює тимчасова виставка «Ядерний тероризм: розслідування». Стартувала вона в грудні минулого року. Готувалися ми до неї з початку повномасштабного вторгнення.

Тут зібрана інформація про головні ядерні об’єкти на території України і те, яким чином на них вплинула війна. Крім того, про окупацію ЧАЕС, безчинства російських військових та наслідки їхнього перебування в зоні відчуження – можна довідатися в рамках тематичних блоків виставки.

Експонат, яким ми найбільше пишаємось – український прапор. 24 лютого 2022 року він був зухвало зірваний рашистами з адміністративної будівлі Чорнобильської АЕС. Впродовж окупації синьо-жовтий стяг таємно зберігався у кабінеті начальника зміни Валентина Гейка. Після деокупації – був переданий нам, в музей, на зберігання.

На другому поверсі знаходиться основна експозиція нашого музею. Як ви вже зрозуміли, присвячена вона Чорнобильській катастрофі й подіям на ЧАЕС. Експозиція займає близько 1000 м², у ній – більше 10 000 експонатів. Художнє рішення експозиції не змінювалось протягом останніх 27 років.

– Розкажіть про роботу музею 24 лютого, в день, коли почалася війна?

Виконання обов’язків генерального директора Національного музею «Чорнобиль» на мене було покладено 21 лютого 2022 року.

24 лютого, як зараз пам’ятаю, мала домовленість з казначейською службою про передачу мені електронних ключів. Проте вже з 4.40 ранку не спала, потужний вибух в районі Борисполя підняв на ноги, напевно що, весь район. Я, як звичайна людина, почувалася абсолютно розгубленою. Ситуація з музеєм – лишалася незрозумілою. Тотальна невизначеність.

Перше, що спало на думку, – визначити алгоритм дій. Я почала набирати колег-музейників, яких знала раніше й радитися: «Чи не отримували ви від Міністерства культури якийсь документ щодо порядку дій з метою збереження експонатів?».

У музеї «Чорнобиль» – 22 000 музейних предметів. Він має статус національного й включений до переліку тих, що зберігають частину Музейного фонду України.

На жаль, від колег я отримала мало корисної інформації. Тож, зібравшись з фахівцями Національного музею «Чорнобиль», ми почали самі з’ясовувати, як нам діяти далі. Постало чимало питань: Яких заходів вживати для евакуації експонатів? Якщо, справді, евакуювати – то куди? На чому? Де взяти пакувальні матеріали?…

– Усі фахівці музею були задіяні?

Ні. Насамперед ми затвердили порядок евакуації внутрішній, визначилися з експонатами, що першочергово потребують переміщення до фондосховища. Потому – схвалили перелік працівників, що братимуть в цьому участь. Загалом було задіяно дев’ять фахівців.

Далі – необхідно було десь дістати пакувальні матеріали. Ми звернулися до волонтерів, які допомагали на той час музейникам, й попросили в них. Нам допомогли. Опісля – закипіла робота. Вона була злагодженою та продуктивною – усі були максимально зібрані, часу на «розкачку» не було.

На сьогоднішній день з головної експозиції так і лишаються вилученими найбільш цінні експонати: картини, ікони, стародруки. Сподіваюся, зовсім скоро ми таки зможемо їх повернути…  

– Коли музей знову почав приймати відвідувачів?

 З середини квітня 2022 року, напевне. Точно пригадую, що 26 квітня ми в повному складі були на робочих місцях – до нас приїжджали Міністр внутрішніх справ Денис Монастирський та Міністр енергетики Герман Галущенко. З того часу робота музею не припинялася.

– Як змінилася відвідуваність музею під час війни? 

Якщо в попередні, ковідні роки, відвідуваність музею якось трималась, – в 2022 році були такі дні, коли ми не мали жодного відвідувача. Й лише з часом ситуація почала налагоджуватися.

Загалом впродовж 2022 року музей відвідало 5000 осіб. Проте, зважаючи на той факт, що в Україні повномасштабна війна, це не так уже й дивно.

З осені справжнім викликом для музею стала відсутність електроенергії. Тож, ми почали шукати найліпше рішення для освітлення головної експозиції. У результаті – напрацювали перелік нових послуг: екскурсії з ліхтариками, екскурсії при led-свічках.

Трохи згодом наш уповноважений орган управління (Міністерство внутрішніх справ – ред.) надав музею невеликий генератор. Пізніше – гуманітарний штаб, що працював з музейниками, допоміг отримати потужнішого.

– На Вашу думку, які основні функції музею під час війни?

Культурно-освітня робота та просвітницька – це одні з основних напрямів нашої статутної діяльності. Не уявляєте, скільки разів за минулий рік нашим науковцям ставили питання щодо прийому йоду в разі ядерної аварії.

– А які експозиції відвідувачів цікавлять більше: аварія на ЧАЕС чи окупація зони відчуження й можливі наслідки того?

Насправді важко сказати. Молодь однозначно більше цікавиться виставкою на першому поверсі. Тією, що пов’язана з війною в Україні.

Як я вже казала, художнє рішення головної експозиції (на другому поверсі – ред.) не змінювалось впродовж 27 років.

Минулого року ми підготували Концепцію осучаснення й розвитку музею (на період до 2025-го – ред.), яку було прийнято на рівні Міністерства внутрішніх справ. На часі розробили план заходів з її реалізації. Як щойно він буде затверджений – продовжуватимемо процес.

Цільових аудиторій у нашого музею – декілька. Й з усіма потрібно знайти спільну мову. Молоді – більше до душі сучасні технології, мультимедійне обладнання, віртуальна реальність. В цілому – перехід від пасивного споглядання до безпосередньої участі є більш цікавим для молодої аудиторії. Проте не все це є зрозумілим для ліквідаторів та членів їхніх родин. Наше завдання – пошук «золотої середини».

Разом із тим, осучаснення музею полягає не лише в зміні художнього рішення експозиції. Та будівля, в якій ми знаходимось (колишнє пожежне депо – ред.) є об’єктом культурної спадщини місцевого значення й конче потребує реставрації. Логічним би було, якби зміна художнього рішення відбувалася після реставраційних робіт.

– Розкажіть, будь ласка, про нову експозицію «Зруйновані кордони: радіаційне обстеження Київщини». Коли вона стартує і як довго триватиме?

 Одного разу, незадовго після радіаційного обстеження Національного музею «Чорнобиль», мені зателефонували з ДНТЦ ЯРБ й запропонували співпрацю.

Влітку та восени фахівці Центру проводили радіаційне обстеження Київщини. Його результати ми, власне, й презентуватимемо в рамках нової експозиції. Стартує вона 25 квітня й триватиме впродовж 2023 року.

Як на мене, наш музей – саме те місце, де має бути представлена ця інформація. Тут вона є доречною, актуальною й допоможе зняти напругу в суспільстві стосовно наслідків перебування рашистів у зоні відчуження.

Разом із тим, фахівці ДНТЦ ЯРБ підготували захід «НЕлекція: радіаційна небезпека воєнного часу». Відбудеться він 25 квітня о 17.00. Обіцяю, буде цікаво. Відвідувачі музею зможуть не лише поспілкуватися з командою Центру, яка безпосередньо брала участь в обстеженні, а й ознайомитися з сучасним дозиметричним обладнанням, отримати тематичні буклети.

– На подальше, які напрями співпраці з ДНТЦ ЯРБ розглядаєте?

 Обстеження нових експонатів, які продовжують надходити до музею, в пріоритеті.

– Як щодо співпраці з Меморіальним музеєм Фукусіми – був такий досвід?

Колеги з Національного музею «Чорнобиль» співпрацювали з японською стороною ще задовго до моєї появи. На часі плануємо підписання меморандуму про співпрацю з Меморіальним музеєм Фукусіми. Проєкт меморандуму – на погодженні в наших японських колег.  

– Як часто музей відвідують іноземці? Хтось із публічних осіб приїжджав?

До епідемії ковіду та війни в Україні відсоток іноземних відвідувачів сягав вище 50 від загального потоку. Високопосадовців також приїжджало чимало, серед них: президент Аргентини Карлос Менем, голова Єврокомісії Романо Проді, голова парламенту Норвегії Кірсті Грендаль, міністр закордонних справ Нової Зеландії Вінстон Петерс, прем’єр-міністр Японії Таро Асо, Королівська Величність принц Великобританії та Північної Ірландії Майкл Кентійський та інші.

– Окрім заходів з ДНТЦ ЯРБ, які ще події до 37-ої річниці аварії на ЧАЕС проходитимуть у музеї?

У нас відбудеться цілий комплекс подій. Вони, власне, вже почалися й триватимуть впродовж квітня. У першу чергу – це виїзні лекції для школярів Подільського району. Крім того, соціальний день (безкоштовні відвідини музею для малозахищених категорій населення – ред.), відкрита лекція щодо уроків Чорнобиля спільно з НАЕК «Енергоатом», показ документальних фільмів, меморіальні заходи разом із Подільською районною в м. Києві державною адміністрацією, відкриття виставки «Прип’ять. Машина часу». Це такий собі «живий фотоальбом» з доповненою реальністю.

– На Вашу думку, як слід комунікувати про Чорнобильську катастрофу через 37 років після аварії? На чому акцентувати увагу?  

Я переконана – нам необхідно змінювати підходи в комунікації. На сьогоднішній день Національний музей «Чорнобиль» – це музей скорботи. Й головне про що ми говоримо – це про травму. Моя позиція полягає у тому, аби говорити про те, як ми з цією травмою впорались. Майбутнє є у кожного з нас: у тебе, у мене, у зони відчуження, в України.

Редакція вебсайту Uatom.org