МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ НЕРОЗПОВСЮДЖЕННЯ

Завдяки невпинним зусиллям, світове співтовариство досягло значної кількості багатосторонніх домовленостей, спрямованих на скорочення ядерних арсеналів, заборони їх розміщення в певних регіонах світу та природних середовищах (таких як космічний простір і дно океанів), обмеження їх розповсюдження та припинення випробувань.

Основними питаннями цієї сфери є необхідність скорочення ядерних озброєнь, підтримка життєздатності режиму нерозповсюдження ядерної зброї та запобігання розробці й поширенню балістичних ракет і протиракетних систем.

Двосторонні угоди про ядерну зброю

У міру того як на різних міжнародних форумах тривали спроби стримування ядерної зброї, зростало загальне розуміння того, що ядерні держави несуть особливу відповідальність за підтримання стабільної та надійної системи міжнародної безпеки. У період «холодної війни» і після її закінчення обидві головні ядерні держави уклали угоди, які значно знизили загрозу ядерної війни.

Договір про обмеження систем протиракетної оборони (Договір по ПРО, 1972) обмежує число протиракетних систем Сполучених Штатів і колишнього Радянського Союзу до однієї системи. «Демаркаційна» угода 1997 року між Сполученими Штатами і Російською Федерацією вносить відмінність між «стратегічними», або протиракетами дальнього радіуса дії, що як і раніше заборонені, та «нестратегічними», або протиракетами меншого радіуса дії, що не заборонені. Договір втратив чинність з 13 червня 2002 року, коли Сполучені Штати з нього вийшли.

Підписаний в 1987 році Сполученими Штатами і Радянським Союзом Договір про ядерні сили середньої і меншої дальності ліквідував цілий клас ядерних озброєнь, який охоплює всі наземні балістичні та крилаті ракети з радіусом дії від 500 до 5500 км. До кінця 1996 року всі озброєння, намічені до знищення, відповідно до положень Договору, були ліквідовані.

У 1991 році радянсько-американський Договір про обмеження і скорочення стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-1) встановив для кожної сторони до 2001 року межу в 6000 боєголовок на 1600 розгорнутих ядерних ракетах дальнього радіуса дії, скоротивши тим самим рівень накопичених у 1991 році ракет приблизно на 30 %.

Підписаний в 1992 році Лісабонський протокол до ОСО-1 зобов’язав Російську Федерацію, Білорусь, Казахстан і Україну як держави — наступники Радянського Союзу виконувати умови Договору ОСО-1; Білорусь, Казахстан і Україна повинні були приєднатися до ДНЯЗ як неядерні держави. До 1996 року ці три держави вивели все ядерну озброєння зі своїх територій.

Укладений у 1993 році Договір про обмеження і  скорочення стратегічних озброєнь (ОСО-2) зобов’язав обидві сторони скоротити до 2003 року кількість боєголовок на ядерних ракетах дальнього радіуса дії до 3500 одиниць для кожної сторони і ліквідував МБР (міжконтинентальні балістичні ракети) з РГЧ ІН (головні частини індивідуального наведення, що розділяються). Угода 1997 року продовжує крайній термін знищення пускових систем — ракетних шахт, бомбардувальників і підводних човнів — до кінця 2007 року.

У 1997 році в м. Гельсінкі було досягнуто згоди про початок переговорів по ОСО-3 про подальше скорочення запасів ядерної зброї, як тільки Договір по ОСО-2 набере чинності.

24 травня 2004 року президенти Російської Федерації та Сполучених Штатів Америки підписали Договір про скорочення стратегічних наступальних потенціалів, також відомий як Московський договір, в якому йдеться про згоду обмежити кількість стратегічних ядерних боєзарядів до 1700—2200 одиниць. Договір залишається чинним до 31 грудня 2012 року і може бути продовжений за погодженням сторін або замінений раніше цього терміну наступною угодою.

Багатосторонні угоди про ядерну зброю

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), найбільш універсальний з усіх багатосторонніх договорів про роззброєння, був відкритий для підписання 1968 року і набрав чинності в 1970 році. ДНЯЗ є наріжним каменем режиму нерозповсюдження ядерної зброї й служить основою процесу ядерного роззброєння.

Конференція з розгляду дії ДНЯЗ у 2000 році ухвалила остаточний документ, в якому держави, що володіють ядерною зброєю, взяли на себе: «Недвозначне зобов’язання … здійснити повну ліквідацію своїх ядерних арсеналів».

Конференція дійшла згоди про необхідність більшої прозорості в питаннях ядерного військового потенціалу та зменшення ролі ядерної зброї в політиці забезпечення безпеки. Велике занепокоєння світової громадськості викликає рішення Корейської Народно-Демократичної Республіки вийти з угоди в січні 2003 року. Це перший випадок подібного рішення від дня прийняття Договору.

Конференція з розгляду дії ДНЯЗ 2005 року пройшла в Нью-Йорку з 2 по 27 травня.

Для підтвердження зобов’язань, що накладаються ДНЯЗ, від держав-членів вимагається прийняти ядерні гарантії Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ).

У 1996 році переважна більшість членів Генеральної Асамблеї схвалила Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ) для повсюдної заборони ядерних випробувань. Спочатку Договір був вперше запропонований в 1954 році і знадобилося понад 40 років для його прийняття. Він є продовженням часткової заборони ядерних випробувань у будь-якому середовищі, прийнятої в 1963 році. Відкритий для підписання в 1996 році, ДВЗЯВ ще не набрав чинності. Із 44 держав, зазначених в Додатку 2, чия ратифікація необхідна для набрання чинності Договору, 12 ще не ратифікували цей договір. Генеральний секретар ООН, як депозитарій договору, тричі скликав Конференції зі сприяння набуттю чинності Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ) — у 1999, 2001 і 2003 роках відповідно.

170 держав, що підписалися, беруть участь у роботі Підготовчої комісії Організації з ДВЗЯВ. У Технічному Секретаріаті, створеному в 1997 році, йдуть підготовчі роботи для забезпечення функціонування міжнародної системи моніторингу до моменту набуття чинності ДВЗЯВ. Угода про регулювання взаємовідносин між ООН і Підготовчою комісією була підписана в 2000 році.

У 2003 році Конференція із сприяння набуттю чинності Договором про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ) проходила у Відні і ухвалила резолюцію, що підкреслює значимість універсального та дієвого Договору як основної угоди з усіх аспектів роззброєння і нерозповсюдження.

Зони, вільні від ядерної зброї

Будучи подією, яка передбачила нові досягнення в регіональному контролі над озброєннями, Договір про заборону ядерної зброї в Латинській Америці і Карибському басейні (Договір Тлателолко), підписаний в 1967 році, вперше створив зону, вільну від ядерної зброї (ЗВЯЗ), у цьому густонаселеному регіоні світу. Після ратифікації Кубою відповідного інструменту в 2002 році, Латиноамериканська та Карибська зона, вільна від ядерної зброї, охоплює всі держави цього регіону.

Після цієї епохальної угоди були підписані три інших про створення ЗВЯЗ: у південній частині Тихого океану (Договір Раротонга, 1985), у Південно-Східній Азії (Бангкокський договір, 1995) і в Африці (Пеліндабській договір, 1996). За допомогою цих договорів вся населена частина південної півкулі має вільний від ядерної зброї статус. У вересні 2002 року п’ять держав Центральної Азії (Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан і Узбекистан) дали попередню згоду з проектом угоди про створення ЗВЯЗ Центральної Азії. Є пропозиції про створення зон, вільних від ядерної зброї, в Центральній Європі та Південній Азії, а також про створення зони, вільної від зброї масового знищення, на Близькому Сході. Концепція окремої держави як зони, вільної від ядерної зброї, була прийнята міжнародною спільнотою в 1998 році, коли Генеральна Асамблея підтримала проголошення Монголією свого статусу держави, вільного від ядерної зброї.

Співпраця в рамках міжнародних організацій

Важливу роль у міжнародних зусиллях, спрямованих на запобігання розповсюдженню ядерної зброї, відіграє МАГАТЕ. МАГАТЕ є єдиним у світі міжнародним інспектором з питань ядерних гарантій та контролю за заходами у сфері цивільних ядерних програм.

МАГАТЕ, створене в рамках Організації Об’єднаних Націй (ООН) 1957 року як самостійна організація, є втіленням програмної промови президента США Ейзенхауера «Атом для світу», з якою він виступив на сесії Генеральної Асамблеї ООН в 1953 році. Він запропонував створити міжнародний орган, покликаний як контролювати атомну енергію, так і сприяти її використанню. Послуги і діяльність МАГАТЕ в найрізноманітніших галузях реалізуються в інтересах 151 держави-члена (на листопад 2010 року).

Основні цілі МАГАТЕ, як вони визначені статтею II Статуту Агентства, складаються в сприянні використанню атомної енергії в мирних цілях і в забезпеченні того, щоб це не сприяло «будь-якій військовій меті».

Функції МАГАТЕ полягають, відповідно до статті III Статуту, в тому, щоб: по-перше, сприяти науково-дослідній роботі, розвитку і застосуванню атомної енергії в мирних цілях; по-друге, забезпечувати послуги, матеріали, обладнання та технічні засоби; по-третє, сприяти обміну науково-технічною інформацією; по-четверте, заохочувати обмін науковцями; по-п’яте, встановлювати гарантії; по-шосте, встановлювати норми безпеки для охорони здоров’я; і, по-сьоме, купувати або створювати будь-які установки, заводи і обладнання.

Основними органами МАГАТЕ є Генеральна конференція, що складається з усіх членів Агентства та збирається на свої сесії один раз на рік, Рада керуючих, що складається з 35 членів і проводить щорічно кілька сесій, та секретаріат, очолюваний Генеральним директором.

Визначальним у діяльності МАГАТЕ стало передбачене в статті III Статуту повноваження «встановлювати і проводити в життя гарантії, які мають на меті забезпечити, щоб спеціальні матеріали, які розщеплюються, та інші матеріали, послуги, обладнання, технічні засоби та відомості, що надаються Агентством або на його вимогу або під його наглядом або контролем, не були використані таким чином, щоб сприяти будь-якій військовій меті і поширювати, на вимогу сторін, застосування цих гарантій на будь-які двосторонні або багатосторонні угоди або, на вимогу тієї чи іншої держави, на будь-які види діяльності цієї держави в галузі атомної енергії».

З метою сприяння запобіганню подальшому поширенню ядерної зброї МАГАТЕ використовує систему угод про гарантії. Гарантії — це комплекс заходів, при здійсненні яких МАГАТЕ прагне підтвердити, що держава виконує свої міжнародні зобов’язання не використовувати ядерну програму з метою створення ядерної зброї.

Більша частина угод про гарантії укладена з державами, які на міжнародному рівні на основі глобального Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, щодо якої МАГАТЕ є перевіряючим органом, взяли на себе зобов’язання не володіти ядерною зброєю.

Перевірка, що проводиться МАГАТЕ, допомагає забезпечити впевненість у мирному використанні ядерних матеріалів, установок і діяльності. Це, в свою чергу, допомагає зменшити тривогу держав з приводу безпеки, спричинену розробкою ядерної зброї. Подальшому зміцненню режиму перевірки, що проводиться МАГАТЕ, сприяють «Додаткові протоколи» до угод країн про гарантії. Відповідно до таких протоколів держави зобов’язані надавати МАГАТЕ повну інформацію про всі аспекти своєї діяльності в рамках ядерного паливного циклу. Вони повинні також надавати МАГАТЕ право ширшого доступу і дозволяти йому використовувати самі передові технології перевірки. У звичайному режимі діяльність за гарантіями здійснюється більш ніж на 900 установках по всьому світу, охоплюючи атомні електростанції, дослідницькі реактори та установки, що пов’язані з ядерним паливом, і місця його зберігання.

Регіональні організації

Поряд з універсальною організацією в галузі атомної енергії та ядерного нерозповсюдження — МАГАТЕ — і такими міжнародними механізмами, як ГЯП і Комітет Цангера, існують і регіональні організації в цій сфері.

Євратом (Європейське співтовариство з атомної енергії) — найбільша, регіональна організація. Вона була створена за Римським договором 1957 року, який набрав чинності 1 січня 1958 року. У 1967 році інститути Євратому злилися з інститутами ЄС. Первісними членами були шість держав — Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція і ФРН. Сьогодні до Євратому входять всі 27 держав-членів Євросоюзу.

До завдань Євратому належать сприяння створенню та розвитку ядерної промисловості, спільне проведення дослідних робіт, обмін науково-технічною інформацією, створення спільного ринку обладнання та сировини. При цьому має забезпечуватися, що сировина, вихідні та спеціальні матеріали, які розщеплюються, «не будуть використовуватися на інші цілі, ніж ті, для яких вони призначені».

При розробці ДНЯЗ у 1966—1968 роках країни Євратому, підтримувані США, наполягали на тому, щоб у цих країнах застосовувалися гарантії Євратому, а не МАГАТЕ. В остаточному підсумку було вирішено, що Євратом укладе з МАГАТЕ багатосторонню угоду про гарантії Агентства в країнах Євратому.

На практиці інспектори Євратому здійснюють інспекційну діяльність під наглядом інспекторів МАГАТЕ або спільно з ними, проте спільна діяльність призводила до значного дублювання й зайвих витрат. У зв’язку з цим в 1992 році був прийнятий «новий підхід до партнерства» між МАГАТЕ і Євратомом, заснований на принципі «одна задача, одна людина», що сприяло істотному зниженню обсягу інспекційної діяльності Агентства в країнах Євратому без ослаблення ефективності незалежного контролю з боку МАГАТЕ за ядерною діяльністю Євратому.

З-поміж інших міжнародних організацій з атомної енергії регіонального масштабу слід виділити Агентство з ядерної енергії (АЯЕ), яке є напівавтономним органом Організації з економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Агентство було створено в 1958 році і тоді називалося Європейським агентством з атомної енергії, проте в 1972 році було перейменовано на АЯЕ в зв’язку з входженням до нього США, Канади і деяких інших неєвропейських держав. Метою Агентства є сприяння співпраці з розвитку ядерної енергетики і в сфері безпеки та регулювання ядерної енергії, і тим самим воно відіграє певну роль у  підтримці ядерного поширення.

До регіональних організацій у сфері ядерного нерозповсюдження належать також органи, засновані за договорами про створення зон, вільних від ядерної зброї.

Джерела:

  1. Ядерное нераспространение: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. В 2-х томах. Т.1 /И.А.Ахтамзян и др. Под общ. ред. В.А.Орлова. 2-е изд., переработанное и рсширенное. — М. ПИР-центр, 2002. – С.116-149;
  2. http://www.iaea.org/Publications/Factsheets/Russian/iaea-primer_rus.pdf
  3. http://www.un.org/ru/peace/disarmament/massdestr.shtml