Єдина державна система контролю та обліку індивідуальних доз опромінення

Рішення про створення єдиної державної системи контролю та обліку індивідуальних доз опромінення населення в Україні було прийняте наприкінці 90-х.

У 1999 році та пізніше у 2001 були прийняті дві постанови Кабінету Міністрів України №406 та №379, за якими був затверджений порядок створення єдиної державної системи контролю та обліку індивідуальних доз опромінення населення. Координацію робіт по створенню системи було покладено на Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) України.  

Зважаючи на той факт, що в період з 1999 по 2013 рік єдиної державної системи контролю та обліку індивідуальних доз опромінення населення МОЗ так і не створило, наприкінці 2012 року  Верховною Радою України затверджено зміни до статті 18 Закону України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання». Відповідно до цих змін було встановлено, що визначення,  облік  та  контроль доз опромінення персоналу та населення забезпечуються шляхом створення єдиної державної системи контролю  та  обліку індивідуальних доз опромінення. Організація  створення та функціонування цієї системи покладається на орган державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки.   

У 2014 році цю функцію було включено до  Положення про Державну інспекцію ядерного регулювання України, затвердженого постановою КМУ від 20 серпня 2014 № 363. Тобто, фактично вищевказану функцію Держатомрегулювання отримало в кінці 2014 року.

Наприкінці 2014 року спільними зусиллями Національної медичної академії наук України (НАМНУ) та Держатомрегулювання було організовано та проведено 1-е національне інтеркалібрування вимірювальних  лабораторій індивідуального дозиметричного контролю. Захід організовано з метою оцінки якості вимірювання індивідуальних доз в Україні, по його завершенню – перелік лабораторій, які успішно пройшли інтеркалібрування був доведений до відома ліцензіатів за напрямом.    

Також у 2014 році Держатомрегулювання розробило проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку створення єдиної державної системи контролю та обліку індивідуальних доз професійного опромінення».

Цей проект вимагав доопрацювання відповідно до міжнародних та європейських норм радіаційної безпеки. Зокрема, необхідно було імплементувати нові підходи до національних систем контролю та обліку індивідуальних доз опромінення. Мова йде про статті 41-44, 51 та Додаток Х Директиви Ради 2013/59/ЄВРАТОМ від 5 грудня 2013 року та про пункти 19-25 Міжнародного стандарту безпеки «Радіаційний захист та безпека радіаційних джерел» (Radiation Protection and Safety of Radiation Sources: International Basic Safety Standards , GSR Part 3, 2014).   

Відповідно до зазначених міжнародних вимог, до компетенції регулюючих органів віднесено створення та забезпечення функціонування національних дозових регістрів персоналу, що працює в зоні впливу іонізуючого випромінювання, яке виникає внаслідок діяльності у сфері використання ядерної енергії. Функціонування такого регістру  значно сприяло б оптимізації доз професійного опромінення.

Відповідно до зазначених європейських та міжнародних норм безпеки, контроль доз професійного опромінення, здійснення радіаційного моніторингу робочих місць, складання переліку осіб, що підлягають індивідуальному дозиметричному контролю (далі – ІДК), збереження даних про ІДК відноситься до компетенції ліцензіатів та реєстрантів. Інші організації, установи (вимірювальні лабораторії) можуть мати сферу компетенції в наданні консультацій, здійснення технічного та методичного супроводу у визначенні (вимірюванні та розрахунках) доз професійного опромінення.

Національні регістри доз професійного опромінення мають також  охоплювати облік доз опромінення працівників на виробництвах з природним вмістом  радіонуклідів, опромінення екіпажів літаків, осіб, які тимчасово залучаються до робіт в зоні дії іонізуючого випромінювання (працівники вугільних, залізорудних та уранових шахт, будівельні організації, державні інспектори та інші).

Що маємо нині?

На сьогодні виконується робота з приведення законодавства у відповідність до міжнародних та європейських стандартів, в тому числі й за цим напрямом.  

Для більш повного врахування положень європейського законодавства, Держатомрегулювання детально вивчало досвід створення відповідних регістрів доз інших країн. На часі національні регістри доз вже створені та функціонують у Туреччині, Литві  Греції, Португалії, Чорногорії, Македонії, Хорватії. За кількістю осіб, що знаходяться на обліку в регістрі – найближча до України Греція, де зареєстровано 32 610 чоловік. За неофіційними даними в Україні їх – близько 40 000.

Прикладом для України може також служити досвід Литви, де з 1999 року створено та функціонує єдиний регістр для реєстрації доз професійного опромінення та джерел іонізуючого випромінювання.

В умовах обмежених ресурсів, найбільш ефективним та економічно обґрунтованим на початковому етапі може бути вирішення питання ведення єдиного обліку та реєстрації доз опромінення шляхом розширення функцій та повноважень Державного регістру джерел іонізуючого випромінювання.    

Окрім оптимізації доз професійного опромінення, що є основним завданням створення Єдиної державної системи обліку та контролю доз опромінення – варто пам’ятати й про не менш важливі пріоритети.

Перше, це запровадження єдиного методичного підходу до визначення та оцінки індивідуальних доз професійного опромінення в Україні, забезпечення контролю якості вимірювань, що дозволить покращити рівень радіаційного захисту об’єктів використання ядерної енергії та поліпшити умови праці персоналу. Друге, досягнення максимально достовірних результатів індивідуального дозиметричного контролю шляхом розвитку технічних можливостей та компетентності вимірювальних лабораторій. Третє, подальший розвиток Єдиної державної системи обліку та контролю доз опромінення для обліку доз опромінення критичних груп населення, працівників виробництв з природним вмістом радіонуклідів та опромінення радоном, екіпажів літаків. Що стосується останнього – це нові складові міжнародної системи радіаційного захисту, які на сьогодні в Україні не імплементовані.

Вирішення цих питань потребує консолідованої та спільної роботи Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства соціальної політики України, Національної академії наук України, Національної медичної академії наук України, а також інших відомств, науковців та професіоналів у цій сфері.  

Редакція веб-сайту Uatom.org